Народному депутату України Ніколаєнко А.І.
01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5
Шановний Андріє Івановичу!
Національна асоціація добувної промисловості України звертається до Вас з проханням ініціювати внесення змін до законодавства України з метою зниження адміністративного та фіскального тиску на підприємства видобувної галузі України, та покращення економічної ситуації країни вцілому.
Специфікою виробництва підприємств видобувної галузі є використання великого обсягу пального виключно для потреб власного споживання. Відповідно до інформації, яка надходить до Асоціації від підприємств галузі, дані підприємства витрачають на власні потреби від 4 до 25 кубічних метрів палива на добу, що складає від 1500 до 10000 кубічних метрів на рік.
Не зважаючи на те, що виконуючи всі вимоги законодавства щодо розміщення на території ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, які не перевищують 200 кубічних метрів, суб’єкти господарювання підприємства видобувної галузі – власники або користувачі такої території отримують протягом календарного року пальне в обсягах, що перевищують 1000 кубічних метрів та використовують пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснюють операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам, – відповідно до пп. 14.1.6 абз.6 Податкового кодексу України, повинні реєструвати акцизний склад та отримати статус розпорядника акцизного складу (для чого треба встановити сертифіковані податківцями лічильники-рівнеміри та лічильники-витратоміри вартістю від 1500000 грн. до 2000000 грн. на кожну ємність).
Оскільки акцизний податок сплачено під час купівлі палива при власному споживанні, то здійснюється лише кількісний облік (шляхом виписування самим собі десятків акцизних накладних без сплати додаткових сум податку), дані зайві операції лише завантажують систему ЄРАН та вимагають додаткових трудовитрат.
У існуючих та потенційних інвесторів виникає питання щодо значних непродуктивних витрат, що призводить до погіршення інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості України, покладають зайве навантаження на суб’єкта господарювання, та є лише непотрібними механізмами державного регулювання.
Вважаємо що данні витрати підприємства не є економічно виправданими та у разі вивільнення внаслідок зміни законодавства можуть бути спрямовані на запровадження нових сучасних технологій, ремонт та модернізацію обладнання, матеріальне заохочення працівників, що в комплексі може значно підвищити економічний та ресурсний потенціал підприємства, а отже і його значимість для податкової та бюджетної системи країни.
Звертаємо увагу, що на сьогодні Податковий кодекс містить виняток, який дозволяє не набувати статусу акцизного складу приміщенням або території незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб’єкт господарювання – платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам (абзац «в» підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу).
Тобто сільськогосподарські товаровиробники звільнені від необхідності реєстрації акцизного складу, а отже і від зайвих витрат.
Такий підхід ставить в нерівне становища підприємства добувної промисловості.
Варто враховувати, що економічний розвиток країни значною мірою залежить від ефективної діяльності підприємств гірничо-металургійного комплексу, які визначають тенденції економічного розвитку всієї країни. Саме в гірничовидобувній промисловості зосереджено близько 40 % загальних інвестицій, сектор генерує близько 50 % промислового потенціалу держави, більше 20 % її трудових ресурсів та забезпечує близько 45 % валютних надходжень від експорту, а отже також потребує належної підтримки з боку держави.
З огляду на вищенаведене, просимо реалізувати надане Вам, як народному депутату України, право законодавчої ініціативи шляхом внесення до Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу, а саме:
- після абзацу десятого підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 додати абзац одинадцятий такого змісту: – «Приміщення або територія, власником або користувачем яких є суб’єкт господарювання, що є підприємством добувної галузі (гірничим підприємством), який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам».
Також хочемо звернути Вашу увагу на те, що у відповідності до існуючого формулювання поняття «обсяг видобутих корисних копалин (мінеральної сировини)» (пп. 14.1.128 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), гірниче підприємство повинне сплачувати рентну плату за повний обсяг видобутих корисних копалин незалежно від того коли їх буде реалізовано. При цьому, вартість видобутих, але не реалізованих запасів для цілей сплати рентної плати, приймається рівною ціні реалізованої продукції. Таким чином, гірниче підприємство має сплатити рентну плату за продукцію, яку ще не реалізовано і достеменно не відомо коли буде реалізовано. Це призводить до важких фінансових обтяжень, особливо в умовах світової економічної кризи, коли ціна на продукцію може різко змінюватись в бік зменшення.
Саме тому використання для нарахування рентної плати сум, які є ймовірностю отримання суб’єктом господарювання економічної вигоди, на нашу думку є недоцільним.
З огляду на зазначене, просимо також внести наступні зміни до Податкового кодексу України:
– підпункт 14.1.128 пункту 14.1 статті 14 викласти у наступній редакції: – «обсяг видобутих корисних копалин (мінеральної сировини) – обсяг реалізованої товарної продукції гірничого підприємства, що виготовлена на гірничому підприємстві, у тому числі шляхом виконання господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом».
Крім того, сьогодні ДПС України посилаючись на ст. 29 Бюджетного кодексу України, відмовляє недержавним підприємствам у використанні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість для заліку більшості податкових платежів, відзначаючи, що зарахувати бюджетне відшкодування можна лише в залік тих «бюджетних платежів», які у всій сумі повністю без розподілу потрапляють до держбюджету. Але, враховуючи, що «загальнодержавні» податки (п. 9.1 ПКУ) підприємства сплачують єдиної сумою «без розподілу» на один код бюджетної класифікації і далі в його «децентралізації» платник участі не бере, то пп. «б» п. 200.4 статті 200 Податкового кодексу України сформульовано нечітко.
Дана обставина не дозволяє великі суми коштів бюджетного відшкодування спрямовувати на сплату інших податків до бюджету, що є нераціональним та потребує зміни.
З огляду на зазначене, пп. «б» п. 200.4 статті 200 Податкового кодексу потребує уточнення, шляхом заміни слів «з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету» словами «з інших загальнодержавних податків відповідно до положень статті 9 цього Кодексу».
Маємо надію, що Вами, як народним депутатом України, будуть взяті уваги пропозиції Асоціації, як представника біснес-спільноти добувної галузі, та ініційовано законопроект щодо внесення запропонованих змін до Податкового кодексу України.