Бурхливий розвиток останніх подій на американській політичній арені під час передвиборчих перегонів має серйозний вплив на світову енергетичну та добувну галузь. Незабаром нас чекатимуть фундаментальні зміни, що можуть кардинально вплинути на правила гри.
Сполучені Штати є головними творцями трендів в цьому складному та критично залежному від політичної конʼюнктури секторі економіки. Буквально за декаду США стали потужним експортером скрапленого газу, побудували унікальну експортну інфраструктуру та завоювали преміальні ринки збуту. Окрім цього, американці підтверджують своє світове лідерство і в галузі «зелених» технологій та критичної сировини – величезні запаси потрібних для переходу мінералів, найвідоміші виробники електромобілів та розгалужена фінансова система підтримки інновацій в галузі стали невіддільною частиною цього іміджу. Саме тому в американській передвиборчій риториці варто стежити ще й за «енергетичним блоком».
Приблизно 40% найбільших промислових проєктів, разом із «зеленими», що були оголошені адміністрацією Байдена в перший рік президентського терміну, зараз скасовані або поставлені на паузу. Фактично він не впорався навіть із головними завданнями енергопереходу, які були основою його політики. Якщо за Байдена справи так погано йшли із «зеленими» проєктами, то як почувалася нафтогазова галузь США? Що вона придбала, а що втратила і в якому стані зараз перебуває?
Байден обіцяв енергоперехід, а відбулося зростання нафтовидобутку
Прийняті Байденом у 2022-му «Закон про зниження інфляції» та «Закон про чіпи та науку» мали забезпечити надання державою понад $400 млрд у вигляді субсидій, позик та грантів у розвиток екологічних технологій та виробництва напівпровідників у країні.
Серед амбітних проєктів були:
- сховище акумуляторних батарей холдингу LG Energy Solutions ($2,3 млрд);
- підприємство зі створення сонячних панелей Enel ($1 млрд);
- завод із переробки літію компанії Albemarle вартістю ($1,3 млрд).
Крім цих проєктів, було ще багато інших менш масштабних, у яких загальна сума інвестицій у результаті була колосальною. Проте, нещодавно у Financial Times провели дослідження, в результаті якого виявилося, що майже 40% усіх цих проєктів скасували чи поставили на паузу. Самі ж компанії скаржаться на ринкові умови, що погіршуються, уповільнення попиту і на високу ключову ставку ФРС. Все це у сумі змусило їх змінити свої плани.
Адже Байден, отримавши крісло президента, так активно просував «зелену» енергетику і критикував нафтогазову сферу. У перші ж тижні свого терміну він скасував будівництво нафтопроводу з Канади Keystone XL. Сильно скоротив видачу ліцензій, що дозволяють видобуток нафти та газу на федеральних землях США. І що зрештою? А у результаті майже половина його «зелених» обіцянок залишилася на папері.
Ні, звичайно, похвалитися теж є чим. Наприклад, за підсумками 2022-го частка ВДЕ у загальному обсязі виробництва електроенергії США зросла до 21% (2021-го – 19%), а частка вугілля зменшилася з 23% до 20%, 2023-го частка ВДЕ збільшилася до 23%.
Але є ще одна «дрібниця». З січня 2021 року, коли Байден став президентом Сполучених Штатів, по травень 2024-го (останні дані Міненерго США) видобуток нафти в цій країні зріс. Настільки, що за Трампа, який активно підтримував нафтогаз, таких показників не було.
Якщо при Трампі піковий показник видобутку чорного золота в Штатах був 13,1 млн б/д, але більшу частину часу він варіювався від 10 до 12 млн б/д, то при Байдені все було інакше. Під час його терміну крива графіка видобутку, хай і з короткочасними провалами, завзято повзла вгору, поки не досягла 13,3 млн б/д, після чого лише трохи опустилася, але падати до 9-10 млн, як за Трампа, навіть не збирається .
Що отримали, а що втратили американські нафтовики?
Сьогодні «зелений» порядок денний, безумовно, завдає нафтогазу США певних проблем. Наприклад, ціла низка великих проєктів з виробництва ЗПГ досі не отримала потрібних дозволів, оскільки в Білому домі подають апеляції до судів і створюють бюрократичні перепони нібито через те, що ЗПГ-термінали викидають багато СО2 за своєї роботи.
Кількість дозволів на видобуток нафти та газу на шельфі за президента Байдена впала до мінімуму, якого енергетична галузь не досягала понад 20 років. Саме Байден заборонив буріння на Алясці, хоча місцева влада була «за». Видобуток там абияк розвивається, але проєкт Willow компанії ConocoPhillips досі не може реалізовуватися повною мірою. Нафтопереробка — бізнес, який є у всіх нафтових мейджорів США, — теж у стагнації. НПЗ ніхто не модернізує, не розширює.
З іншого боку, є деякі науково-технічні прориви на кшталт видобутку Chevron першої нафти на американському родовищі в Мексиканській затоці в умовах екстремального підводного тиску (до 20 тис. фунтів на квадратний дюйм). Сланцевий видобуток, що становить понад дві третини від усього нафтовидобутку США, стає дедалі ефективнішим. Галузь із 2023 року проходить потужну хвилю консолідації. Причому рекордні угоди з поглинання (Exxon придбала Pioneer Natural Resources за $64,5 млрд, Chevron купує Hess Corporation за $60 млрд) продовжують укладати й у 2024 році, що загалом дозволяє оптимізувати видобуток, а коштом масштабування виробництва нафти здешевлювати собівартість процесу.
На практиці за ці роки вийшло так, що весь „зелений“ порядок денний демократів, що за Байдена, що тепер, у передвиборчій полеміці Камали Харріс, обходить стороною питання, пов’язані з критично важливими технологіями для розвитку сланцевого видобутку. У американського нафтогазу відсікають лише ті проєкти, які докорінно на галузь не вплинуть. Сланцева індустрія США здатна сьогодні розвиватися самостійно, без підтримки держави. Їй головне, щоб регулятори не заважали, що всі ці роки загалом і відбувалося.
Вуглеводневе відродження
Одне з основних передвиборчих гасел Дональда Трампа звучить так: «Америка буде видобувати більше нафти, ніж РФ і Саудівська Аравія разом узяті, і стане світовим енергетичним лідером». Це досить амбітна обіцянка, яка цілком відповідає його звичній риториці. Трамп запевняє, що вже за кілька місяців після повернення до Білого дому Сполучені Штати не тільки досягнуть повної енергетичної незалежності, але й стануть домінувати на світовому ринку, включаючи Європу.
Ця заява обґрунтована тим, що, попри лідерство США у видобутку нафти, країна все ще змушена імпортувати нафту, причому купує її більше, ніж продає. Саме тому провідні американські нафтогазові компанії підтримують Трампа, а він, своєю чергою, обіцяє, що після повернення до влади згорне «зелений курс», ухвалений демократами. Це означає, що вуглеводневий бізнес звільниться від багатьох обмежень, введених під керівництвом Джо Байдена, що полегшить США конкуренцію на світових ринках. Це також передбачає витіснення російських вуглеводнів зі світових ринків, що є вигідним для України.
Крім того, Трамп назвав електромобілі частиною «безглуздої нової зеленої афери». Він заявив: «Я скасую “мандат” на електромобілі в перший же день свого президентства, тим самим рятуючи автомобільну промисловість США від знищення і заощаджуючи американським споживачам тисячі доларів на кожному автомобілі». Після цієї заяви «велика трійка» американських автокомпаній оголосила про перегляд своїх планів щодо виробництва електрокарів.
Проте, що стосується намірів Трампа зупинити «зелений перехід» і скасувати преференції для електромобілів, слід пам’ятати, що одним із головних його прихильників є засновник і глава Tesla Ілон Маск. Малоймовірно, що він готовий фінансувати знищення власного бізнесу, тому можна припустити, що компроміс буде знайдено швидко.
Водночас, Трамп, ймовірно, продовжить політику демократів і Байдена щодо збільшення нафтовидобутку не лише в США, але й у Західній півкулі, щоб зменшити вплив ОПЕК+ на формування цін. Максимальна мета полягає в тому, щоб взагалі зруйнувати картель ОПЕК+.
Американські нафтові компанії продовжують розвідку, буріння та видобуток нафти в Західній півкулі. Зокрема, Exxon планує запустити сьомий нафтовий проект на шельфі Гайани до 2029 року, що має збільшити видобуток нафти в країні до понад 1,4 млн барелів на добу. Зрозуміло, що Трамп буде всіляко захищати ці американські інвестиції, тому Венесуелі слід бути обережною.
Стратегічно важливо згадати про документ під назвою Project 2025, який зараз активно обговорюється в США. Це звіт відомого консервативного фонду Heritage Foundation. Виступаючи у 2022 році на конференції Heritage, Трамп зазначив, що саме цей план стане основою для роботи його адміністрації. У фонді Heritage Foundation описують Project 2025 як набір рекомендацій для наступного консервативного президента.
Цікавим є те, що аналітики-трампісти думають про енергетичний та «зелений» порядок денний. Отже, «мозковий центр» консерваторів рекомендує президенту:
У 54-сторінковому документі значну увагу приділено впливу ринку відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) на ціноутворення, електроенергетику та податкову політику. Підсумок такий: якщо Дональд Трамп виграє вибори й керуватиметься рекомендаціями аналітиків, то ми можемо стати свідками руйнування всієї системи «зеленої» енергетики. Саме цього побоюються багато демократичних лідерів.
Проте, ймовірніше, що за Трампа «зелена» енергетика буде змушена конкурувати з традиційною майже на рівних умовах, отримуючи мінімальні преференції на федеральному рівні. Але ці преференції, ймовірно, перейдуть на рівень штатів, що дозволить кожному штату самостійно визначати свою політику щодо «зеленої» енергетики. Такий підхід цілком відповідає стилю Дональда Трампа.
Навіть якщо не враховувати Project 2025 (немає гарантії, що Трамп діятиме за цим документом), то нинішня команда Трампа вважає важливим поступово витісняти РФ зі світових енергетичних ринків. Вони вважають, що для цього необхідно якомога швидше вирішити ситуацію в Газі та забезпечити підтримку Саудівської Аравії. В цьому контексті варто згадати теорію про розвал СРСР, згідно з якою США свого часу переконали саудитів знизити ціни на нафту.
З підтримкою саудитів або без неї, світова економіка енергоносіїв після приходу Трампа неминуче зазнає поляризації. США прагнутимуть контролювати (прямо чи непрямо) видобуток і продаж нафти та газу в Західній півкулі. У Східній півкулі вони намагатимуться зробити Європу залежною від своїх поставок енергоносіїв, а Китай – обмежити в доступі до ресурсів.
Очікувано, що Китай у відповідь посилить співпрацю з РФ, Іраном та країнами Перської затоки, а також буде більш агресивно діяти в Південно-Китайському морі. Саме там, можливо, почнуться нові конфлікти, які можуть стати продовженням глобальної напруги, що вже спостерігається в Україні.
Хід Камали
З Камалою Харріс ситуація теж досить складна. Як прокурор, вона домоглася штрафу в розмірі $86 млн для європейської компанії Volkswagen у рамках скандалу «Дизельгейт». Крім того, саме Харріс ініціювала розслідування проти Exxon Mobil через підозри в тому, що компанія вводила в оману громадськість і акціонерів щодо ризиків, пов’язаних із кліматичними змінами.
Загалом, Харріс виглядає як відвертий прихильник «зеленого курсу» і принциповий противник нафтогазової галузі, яка підтримує Дональда Трампа. У 2019 році вона обіцяла заборонити технологію гідравлічного розриву пласта, але ці обіцянки залишилися лише на словах. Проте уявімо, що, ставши президентом, Харріс вирішить реалізувати свої кліматичні амбіції.
Тут ризики більше стосуються не США, а Європейського Союзу. Для ЄС це може означати нову кризу цін на енергетику, оскільки США є одним з основних постачальників зрідженого природного газу (ЗПГ). Крім того, прийнятий ще за Байдена Закон про скорочення інфляції, який стимулює розвиток «зеленої» енергетики та промисловості у США, має яскраво виражений протекціоністський характер. Він сприяє тому, що найконкурентоспроможніші європейські виробники переміщуються до Сполучених Штатів, що не сприяє конкуренції та співпраці з обох боків Атлантики. Отже, Харріс може стати не дуже зручним кандидатом для ЄС.
Однак, можна припустити, що, ставши президентом, Камала Харріс не буде надто активно просувати «зелений» енергоперехід. Американське суспільство і так вже дуже розколоте, і незалежно від того, хто займе місце в Білому домі, йому доведеться йти на компроміси.
Наприклад, республіканці зараз лякають виборців тим, що у 2019 році Харріс виступала проти буріння на морських ділянках і технології гідророзриву пласта, що, мовляв, робить її супротивником нафтової промисловості у випадку перемоги на виборах.
Але якщо заборонити гідророзрив пласта, ціни на газ у США зростуть до небувалих висот. Газ є основою американської енергетики, і якщо подорожчає електроенергія для бізнесу та промисловості, це може знищити все економічне зростання, досягнуте під час адміністрації Байдена. Демократи не можуть собі цього дозволити.
До того ж, навіть якщо Харріс захоче заборонити гідророзрив пласта, вона не зможе зробити це на приватних землях, оскільки, згідно із законом 2005 року, Агентство з охорони навколишнього середовища не має повноважень регулювати цю технологію, і для зміни цього положення потрібен окремий акт Конгресу.
Зовсім інше питання – що новий термін Дональда Трампа може принести Україні? Зокрема, варто зазначити, що він повертається до Білого дому з ще більш рішучими та радикальними судженнями та рішеннями. Багато хто стурбований його заявами про готовність «дуже швидко» зупинити війну між РФ та Україною.
Однак, важливо розуміти, що для Трампа і республіканців загалом головним геополітичним суперником є не РФ, а Китай. Наразі вони, ймовірно, планують домовлятися з Москвою, використовуючи ситуацію для власних стратегічних цілей. Тим часом Камала Харріс, поки що, висловлюється більш загальними фразами, заявляючи, що «російська агресія – це не лише напад на життя та свободу українського народу, а й загроза глобальній продовольчій безпеці та постачанням енергоносіїв». Водночас Харріс, здається, більш схильна до переговорів з Китаєм, ніж до відкритої конфронтації з цією країною.
