РИНОК «ЗЕЛЕНОЇ СИРОВИНИ» ЯК ФАКТОР ІНФЛЯЦІЇ

Глобальний ринок «зеленої сировини» – металів та мінералів для технологій енергопереходу – вже до 2030 р. може потроїтися та стати порівнянним за розміром із ринком природного газу. Отже, зможе впливати на загальну інфляцію так само, як впливає традиційна енергосировина.

Сировина, критично важлива для енергопереходу – титан, кобальт, літій, нікель, рідкісноземельні метали – відіграє ключову роль у багатьох сучасних технологіях, включаючи електромобілі, вітряні турбіни, сонячні панелі. За даними СОТ, за п’ять років до 2022 р. торгівля критичними матеріалами подвоїлася і досягла $378 млрд. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) прогнозує, що у сценарії виконання заявленої країнами на даний момент політики енергопереходу попит на «зелену сировину» до 2030 р. ще раз подвоїться, а в сценарії, в якому повною мірою виконуються всі енергетичні та кліматичні цілі – виросте втричі.

Ринок критичних матеріалів характеризується високою географічною концентрацією виробництва, яка посилюється концентрацією фірм, що володіють капіталом найбільших виробників. Ще одна особливість цього ринку – його висока схильність до геополітичних ризиків: від зовнішніх шоків (природних катастроф, війн) до націоналізації критичних секторів і політичної нестабільності в країнах-виробниках.

Ці особливості сприяють уразливості ланцюжків постачання матеріалів, а ці вразливості, своєю чергою, є ризиком для національних економік. Наприклад, різке падіння доступності критичного матеріалу у разі заборони на його експорт основними країнами-виробниками може заморозити весь ланцюжок поставок і завдати суттєвої економічної шкоди.

Однак з урахуванням стрімкого зростання попиту на критичні матеріали виникає ще одне питання: наскільки вони важливі для виробництв, щоб навіть без значних порушень у ланцюжках постачання звичайна волатильність цін на них могла значуще впливати на глобальну економіку? Цим питанням поставилися експерти Банку Італії. У своєму дослідженні вони вирішили з’ясувати, наскільки ринок сировини для енергопереходу є потенційно значущим як макроекономічний фактор.

Поки що цей ринок відносно малий, але в умовах підвищеного попиту може вже до 2030 р. зрівнятися з поточним розміром ринку природного газу, цінові шоки на якому значно впливають на інфляцію. Це означає, що незабаром центробанкам доведеться звернути значно більшу увагу на ринок «зеленої сировини».

 Довідка: Грінфляція

Реалізація глобальної кліматичної політики може бути пов’язана зі зростанням цін на енергоносії, у тому числі традиційні – як через скорочення інвестицій у них, так і зі зростанням їх використання (у вигляді податків, квот тощо). Так, за розрахунками МВФ, до 2030 р. середні ціни на вугілля можуть зрости втричі, на газ – у 1,7 раза, що позначиться і на темпах загальної інфляції. Цей вплив політики енергопереходу на динаміку інфляції отримав назву «грінфляція».

Поточний та майбутній попит

Глобальний попит на шість основних критичних матеріалів – мідь, літій, нікель, кобальт, графіт та рідкісноземельні метали – у 2023 р. становив $350 млрд, за оцінками італійських економістів. Для порівняння: сукупний попит на викопне паливо у тому ж 2023 р. становив $5,2 трлн (з яких 57% припало на нафту, майже 25% – на газ, решта 18% – вугілля).

Серед «зелених» виробництв основну частину попиту на критичні матеріали забезпечують сектори електромобілів (35%) та електромереж (39%). Їх волатильність ціни «зеленої сировини» – значний ризик, оскільки його частка у кінцевій ціні продукції становить 6,5% і 11% відповідно.

Поточний рівень сукупного попиту (як «зелених», так і інших виробництв) на критичні матеріали – близько 0,35% світового ВВП – поки що навряд чи достатній для того, щоб істотно впливати на інфляцію чи динаміку економік, пишуть автори. Проте з урахуванням зростання попиту чисту енергію через зеленого переходу ситуація може змінитися.

Автори дослідження оцінюють сценарій МЕА, що передбачає досягнення нульових викидів до 2050 р. (Net Zero), – він передбачає не лише своєчасне виконання урядами вже взятих на себе кліматичних зобов’язань, а й таке їх розширення, яке дозволить стабілізувати глобальну середню температуру на рівні вище доіндустріального лише на 1,5°C. МЕА оцінює, що за такого розвитку подій використання літію, графіту та міді до 2030 р. може зрости більш ніж у шість разів.

У такому разі, за розрахунками авторів дослідження, до 2030 р. розмір ринку шести критичних матеріалів досягне $1,1 трлн. у поточних цінах, або близько 1% глобального ВВП. На попит із боку зелених енерготехнологій припаде вже більш ніж половина, або $650 млрд, проти поточних 26%. Ця оцінка розміру ринку можна порівняти з поточним розміром ринку природного газу, а волатильність на останньому впливає на макроекономічні змінні, зокрема інфляцію.

Чотири ключові метали

За оцінками експертів МВФ, з 2021 по 2040 р. виробництво чотирьох металів енергопереходу – міді, нікелю, кобальту та літію – зросте вчетверо до $11 трлн, що можна порівняти з обсягом ринку нафти.

Фактори впливу

У той самий час сам собою розмір ринку перестав бути єдиним фактором, що визначає його макроекономічну значущість, відзначають економісти. Як значущих чинників вони виділяють ще чотири: замінюваність (тобто якою мірою товари, на які, наприклад, підскочила ціна, можуть бути замінені аналогами); волатильність цін; ступінь критичності; еластичність попиту (тобто наскільки змінюється попит товару за умови зміни його ціни).

Замінюваність. В останні роки розвивалися технології заміщення, хай і неповного, міді, нікелю, літію, кобальту та графіту. Наприклад, літій замінюють на недорогий натрій, натуральний графіт – на синтетичний, як альтернативу використанню кобальту у виробництві батарей пропонуються літій-залізо-фосфатні акумулятори і навіть органічні матеріали. Як субститут міді у виробництві дроту може виступати алюміній. На стадії розробки є й технології заміщення рідкісноземельних металів. Розвиток замінників може знизити ймовірність стрибків цін через тиск попиту та згладити вплив ринків критичних матеріалів на економіку.

Волатильність цін. Історично волатильність цін критичних матеріалів нижча, ніж у викопного палива, і природного газу зокрема оцінюють автори: так, річна волатильність ціни міді – 20% проти 78% природного газу та 38% нафти. Це багато в чому пояснюється вартістю їх запасів. Наприклад, за даними Лондонської біржі металів, за рік із квітня 2023 р. до березня 2024р. вартість зберігання міді становила $0,5 за тонну на день або близько 2% річної ціни міді. Для нікелю та кобальту ці витрати не перевищували 1,5% ціни. Аналогічна оцінка газу в Європі становить від 5% до 20% ціни. Крім того, якщо розглядати критичні матеріали не окремо, а як групу, то нерідко волатильності цін на окремі елементи компенсують один одного, що також може знижувати макроекономічні ефекти, що породжуються цим ринком.

Ступінь критичності. У 2023 р. майже дві третини попиту на критичні матеріали припало на мідь, у 2030 р. на неї припаде третина попиту. Таким чином, оцінка ступеня критичності енергосировини багато в чому залежить від того, чи включати до цієї групи матеріалів мідь. Водночас ступінь критичності самої міді вважається низькою через відносну зрілість і велику величину її ринку, його відносну диверсифікованість, а також заміну міді алюмінієм. Так, з 22 досліджень на цю тему лише 3 вважали мідь критично важливою. Про решту матеріалів, втім, такого сказати не можна, тому, наприклад, у США та ЄС всі вони включені до списків критичних. Однак розвиток технологій, зокрема переробки, та політичні заходи щодо зміцнення ланцюжків постачання зможуть у майбутньому знизити ступінь критичності (або принаймні тримати її під контролем), що знизить і ймовірність екстремальних стрибків цін на ринку енергосировини, розмірковують автори дослідження.

Еластичність попиту. У енергетиці значна частка попиту критичні матеріали пов’язані з виробництвом інвестиційних товарів (електростанції та мережі) і товарів довгострокового споживання (електромобілі). Оскільки інвестиції та купівлі товарів довгострокового споживання легше відкладати в умовах стрибків цін, еластичність попиту на критичні матеріали може бути вищою, ніж у сировинних товарів, тобто попит на «зелену сировину» буде знижуватися при швидкому його подорожчання. Це також може пом’якшувати вплив цінових стрибків цьому ринку загальний рівень цін. Щоправда, обмовляють автори, таке уповільнення може негативно позначатися на економічній активності та зеленому переході.

Цим чотирьом факторам ринку «зеленої сировини», які загалом пом’якшують його вплив на загальну інфляцію, протистоять такі фактори, як вплив кліматичного стресу та зростання ризику спекуляцій та маніпулювання ринком. Основним ризиком ринку, а саме різких стрибків цін на ньому, залишається можливість запровадження обмежень на експорт. Але поки що вони мають характер переважно експортних податків, а не прямих заборон.

Поки що ринки критичних матеріалів не досягли розмірів і значущості, за яких вони несли б ризики для макроекономічної стабільності, роблять висновок автори. До того ж уряди вживають заходів для того, щоб формувати більш стійкі та диверсифіковані ланцюжки поставок цих матеріалів (так, за даними МЕА, до кінця 2023 р. понад 35 країн вжили понад 450 політичних заходів для забезпечення стабільності пропозиції), а технології переробки швидко розвиваються. Проте ринки «зеленої сировини» мають потенціал стати досить значущими для того, щоб вимагати моніторингу з боку центральних банків.

 

 

Більше Новин