Цей текст присвячений океанічним надрам. Держави та компанії хочуть добувати там метали — кобальт, нікель, літій — які входять до складу батарей і акумуляторів сучасних пристроїв. Запасів цих металів на суші нам поки що достатньо, але незабаром ситуація може змінитися. З поступовим переходом людства на електромобілі попит на нікель, літій та кобальт зростає, а експерти навіть прогнозують їхній дефіцит. До того ж, до середини 21 століття населення Землі збільшиться майже до 10 мільярдів людей.
Якщо нинішні темпи технологічного розвитку та споживання залишаться таким ж, нам знадобиться у рази більше металів, ніж зараз. Проте вчені виступають проти глибоководного видобутку, оскільки впевнені, що ця нова індустрія назавжди змінить океан, його екологію — а разом з тим і наше життя. Нещодавно Норвегія, один зі стратегічних партнерів України, парламентським рішенням дозволила такий тип видобутку, ще й у Арктичній зоні. Для нашої ж держави це також і безпекове питання, адже ми ще маємо виробити концепції повоєнної відбудови та подальшого міжнародного позиціювання як ресурсної держави.
Правові підстави для глибоководного видобутку
Глибоководним вважається будь-який видобуток на глибині 200 метрів і більше – там, на дні океану, зберігаються найбільші поклади металів. Територію Світового океану можна поділити на міжнародні води (тобто нейтральні, вони вважаються спільними) — це 60% його площі — і територіальні, що належать конкретним державам. Поклади металів є там і там. Але в територіальних водах концентрація набагато нижча, а добувати ресурси в них можуть лише ті держави, яким ці ділянки належать. Нейтральні ж води — справжня скарбниця металів: одна лише підводна ділянка Кларіон — Кліппертон між Гаваями та Мексикою (її площа дорівнює одній дев’ятій площі Світового океану) містить більше марганцю, кобальту та нікелю, ніж усі відомі людству наземні родовища разом.
Проблема якраз у тому, що нейтральні води належать усьому людству. Тому хто і як має вести у них видобуток – складне питання. Щоб дати на нього відповідь, у 1994 році з ініціативи ООН з’явився Міжнародний орган з морського дна (МОМД), і він має дві основні місії, які дещо суперечать одна одній. З одного боку, МОМД повинен стежити, щоб дотримувалася концепція «спільної спадщини людства». Відповідно до неї, держави не мають права розпоряджатися морськими ресурсами, якщо ті не належать до їх територіальних вод, а дослідження та використання дна океану можливе лише на благо всього населення планети. З іншого — ще один обов’язок МОМД — видача дозволів на дослідження глибин океану та подальший видобуток державам чи компаніям, які їх представляють.
МОМД вже встиг заробити багато критики через непрозорий механізм прийняття рішень у цій організації: зустрічі проводять за зачиненими дверима, а керівництво МОМД неохоче спілкується з журналістами та незалежними вченими. Водночас процедура видачі ліцензій на глибоководний видобуток охоплена особливою таємністю: рішення щодо цього Комісія з юридичних та технічних питань приймає одноосібно, без консультацій з іншими співробітниками організації.
Саме Міжнародний орган морського дна (МОМД) визначає межі тих зон у нейтральних водах Світового океану, в яких можна видобувати корисні копалини. Отримати доступ до цих зон важко: спочатку доведеться заручитися офіційною згодою МОМД, а потім щонайменше 15 років проводити дослідницькі роботи, щоб зрозуміти, що і в яких кількостях там можна видобути. Якщо цим хоче зайнятися не держава, а приватна компанія, їй доведеться знайти країну-спонсора, котра погодиться виступити поручителем. У разі порушення компанією правил глибоководного видобутку саме її країна-спонсор відповідатиме перед світовою спільнотою.
Теоретично через 15 років досліджень претендент на видобуток подає в МОМД план розробки ресурсів і чекає ліцензії — і тільки після її отримання можна починати роботи. Насправді ще жодна країна чи організація світу не досягла фінальної стадії і не склала плану освоєння морського дна в нейтральних водах. Хоча Південна Корея, Японія, Індія та Німеччина вже провели щонайменше по одному тестовому видобутку на своїх прибережних ділянках.
Втім, найближчими роками все може змінитись через активність компанії Nauru Ocean Resources Inc. (NORI) – це підрозділ канадської The Metals Company. У 2021 році NORI заявила, що успішно завершила 15-річне вивчення однієї з ділянок Світового океану і отримала дозвіл МОМД на тестовий видобуток. Вже в 2024 році компанія планує розпочати повноцінні роботи з вилучення металів з дна. Ділянка NORI розташовується в тій самій зоні Кларіон – Кліппертон між Гавайями та Мексикою, відомою найбільшими запасами рідкісних металів у світі. Залишається чимало невирішених юридичних питань, і головне з них — досі немає загальних правил глибоководного видобутку у нейтральних водах. МОМД вже кілька років розробляє їх, але аж ніяк не може закінчити. Організація має детально описати, які дії на дні океану дозволені, а які ні. Ще треба визначити, як країни мають ділити між собою «спільну спадщину людства», тобто видобуті метали, щоб видобуток служив інтересам усіх, а не тільки конкретних країн або компаній.
Якщо до літа цього року МОМД не встигне закінчити із загальними правилами, великий ризик, що NORI розпочне розробку рідкісних металів на своїй ділянці без офіційних нормативів. Тоді міжнародна спільнота не матиме легальних інструментів, щоб контролювати ці роботи і відстежувати шкоду, яку вони потенційно здатні завдати Світовому океану.
При цьому експерт із морського права Прадіп Сінгх наполягає на тому, що МОМД не варто поспішати: йдеться про прецедент, каже він, який розглядатиметься як зразок для всіх подібних проектів надалі. На кону майбутнє глибоководного видобутку всього людства попереджає Сінгх, тому до справи варто підходити з усією відповідальністю.
NORI не єдина компанія, що готується розпочати видобуток. На цей момент МОМД уже видав 31 ліцензію на проведення випробувальних робіт в океанських глибинах. Загальна площа зон, які ці роботи торкнуться, понад півтора мільйона квадратних кілометрів, що можна порівняти з розміром території Монголії. Серед 23 країн, які отримали дозвіл, Південна Корея, Німеччина, Росія, Польща, Франція, Індія, Японія та Великобританія.
Найбільше ліцензій у Китаю – аж п’ять. Ця країна є лідером із наземного видобутку та обробки рідкісних металів, і тепер Пекін прагне закріпити свої позиції ще й в океані. Саме КНР виявила інтерес до теми однією з перших і почала готуватися до глибоководних досліджень ще наприкінці 1980-х, а в 1990 році в країні створили спеціальний інститут для вивчення видобутку океанських ресурсів. Уряд Китаю навіть оголосив фінансування глибоководних досліджень питанням національної безпеки та пріоритетом економічного розвитку, що дало право державним підприємствам у цій галузі брати позики у банках за мінімальними ставками. Завдяки цьому місцеві компанії тепер мають технологічну перевагу перед конкурентами з інших країн, наприклад мають у своєму розпорядженні більш сучасне обладнання. Варто зазначити, що держава-агресор також має три ліцензії на дослідницьку розробку морського дна, але стикається зі систематичним недофінансуванням та технологічною відсталістю проєктів.
Екологічні аспекти
Знання вчених про океан поки що уривчасті, але ми вже можемо стверджувати, що поклади металів не єдиний скарб, захований на дні. Умови там досить екстремальні: температура води близька до нуля, тиск може доходити до тисячі барів (це якби на палець вашої ноги тиснули своєю вагою відразу кілька слонів), світла немає, звуки практично відсутні. І все ж таки на дні є життя, причому дивовижне — воно зовсім не схоже на те, що ми звикли бачити. Різноманітність форм життя, що пристосувалися до суворих підводних умов, дивує. Глибоководні риби та інші організми одержують енергію шляхом хемосинтезу. Тобто вони засвоюють вуглекислий газ завдяки окисленню неорганічних сполук, а спілкуються та орієнтуються у просторі за допомогою випромінювання світла та звуків. Дослідження цих видів у первинному стані викликає великий інтерес морських біологів, медиків (деякі глибоководні мікроорганізми та корали мають антибактеріальні та антигрибкові властивості, а також містять речовини, які можуть допомогти в лікуванні раку та хвороби Альцгеймера.), кліматологів.
В цьому глибоководному світі унікальних екосистем добувати метали можна за допомогою трьох основних методів:
Перший — розламувати багатошарові конкреції (це такі утворення, що зовні нагадують картоплини), які формуються в морській воді мільйони років і зберігають усередині різні метали. Наприклад, вік тихоокеанських конкрецій – близько двох-трьох мільйонів. Як правило, конкреції видно неозброєним оком, але часом вони перебувають у товщі дна, бо встигли осісти за мільйони років. При видобутку спеціальний пристрій, що нагадує пилосос, засмоктує їх, розколює, а надлишки води та твердої породи скидаються назад в океан.
Другий — відламувати шматки від підводних гір, у яких містяться поліметалеві сульфіди та кольбатоносні кірки. Такі підводні утворення теж формуються мільйони років і нагадують добре знайомі нам гори на суші.
Третій – руйнувати так званих «чорних курців». Це гідротермальні джерела у формі трубок, відкриті вченими відносно недавно, 20 років тому. У «чорних курцях» мешкають рідкісні види безхребетних тварин, а самі ці трубки утворені із сульфідів металів.
Поки вченим важко сказати, як саме активне вторгнення людини у водні глибини вплине на клімат планети, що вже й так змінюється. Але в тому, що воно вплине, немає сумнівів: будь-яке вторгнення в систему, яка формувалася мільйони років, не може не призвести до наслідків. Окрім загрози для ендемічної фауни океанів і шкідливого шумового забруднення та, також існує небезпека і для людей. Так, при видобуванні металу з «чорних курців» вивільняються токсичні металовмісні речовини. Їхня висока концентрація у воді може знизити рівень кисню в навколишньому середовищі та отруїти частину фауни. Також метали активніше накопичуватимуться в рибі, яка може потрапити в сіті траулерів, а значить, і в організм людини.
Важливість стратегічного підходу
При найближчому розгляді ставка на видобуток корисних копалин в океані задля потреб зеленої енергетики видається помилковою. Припустимо, океанські ресурси справді здатні допомогти ринку альтернативних джерел енергії у розвитку — але якою є ціна такого рішення? Наслідки видобутку можуть відчуватися десятки, сотні і навіть тисячі років.
Не всі готові з цими наслідками зіткнутися, і тут показовим є випадок Папуа – Нової Гвінеї. Ця острівна держава в Тихому океані ще у 2011 році вирішила, що стане першопрохідцем у справі глибоководного видобутку та видала відповідний дозвіл канадської компанії Nautilus Minerals Ltd. Першу комерційну операцію з видобутку запланували на 2018 рік, проте втрутилися правозахисники та активісти — завдяки їхній активності проєкт завершився, так і не розпочавшись. Упродовж кількох років вони протестували, вимагали надати їм план робіт та висновки експертів щодо потенційної шкоди. В результаті найбільші інвестори проєкту вирішили, що репутаційні втрати від участі в цій витівці перевищують потенційну вигоду і вийшли з неї, залишивши Nautilus Minerals Ltd зі значними боргами. Але активісти на цьому не зупинилися і домоглися того, що 2019 року Папуа — Нова Гвінея, слідом за Фіджі та Вануату, оголосили десятирічний мораторій на глибоководний видобуток.
Усвідомлюючи cкладність ситуації, деякі підприємці та інженери намагаються придумати більш щадну технологію видобутку металів з дна. Над одним із таких проєктів працює стартап Impossible Metals, який позиціює себе компанією, яка намагається винайти «етичну» металургію на основі принципів ESG (Environmental, Social, Governance — турбота про навколишнє, громадське та корпоративне середовище). Інженери компанії працюють над технологією, що дозволяє акуратно захоплювати поліметалеві конкреції, а не всмоктувати з дна все, що попадеться на шляху. Їх глибоководний робот, що зависає над морським дном, оснащений штучним інтелектом, чиє завдання розпізнати ознаки життя навколо океанської «картоплини». Виявивши їх, клешня машини не руйнуватиме притулок місцевих жителів і автоматично рушить далі — завдаючи таким чином мінімальної шкоди глибоководним екосистемам. Масовий випуск таких роботів компанія планує розпочати у 2026 році.
Однак екологічні перспективи цього проєкту теж викликають питання, а значить і інвестиційну привабливість для інвесторів. Очевидно, що рано чи пізно людство звернеться до багатств підводних надр. І вже зараз треба розраховувати стратегії такого видобутку, зокрема й національні. Україна є морською державою, з багатим досвідом розробки родовищ корисних копалин на шельфі, а також потужною науково-технічною базою для реалізації таких проєктів. Передусім, це інтелектуальні ресурси профільних наукових інститутів, які в поєднанні з грамотною і поступовою державною стратегію можуть дати гарні результати.
Першочерговою метою має стати спроба участі України у програмі розробки морських надр, що буде ліцензуватися МОМД, зокрема разом з іншими країнами-партнерами по чорноморському регіону: Грузією, Туреччиною, Болгарією та Румунією. Партнерство з останніми двома важливо ще й в розрізі наших євроінтеграційних процесів. Боротьба за європейську енергетичну незалежність має вестися не тільки на суші, тому наші спроби мають максимально враховувати Стратегію ЄС щодо критичної сировини. Це дозволить отримати гідне фінансове та інтелектуальне супроводження від Європейського Союзу. Також це визначить першість перед агресивною політикою Росії в регіоні, що також надзвичайно важливо для нашої національної безпеки в майбутньому.
