Україна взяла курс на реформування вугільної галузі, яке включає поетапне виведення з експлуатації, а потім і повне закриття спочатку збиткових, малопродуктивних з майже виробленими запасами шахт, а надалі – цілковиту відмову нашої держави від викопного вугілля…Але сьогодні не зовсім про це. А про терикони – рукотворні гори, складені породними відвалами внаслідок видобутку вугілля. Що робити з ними? Адже, вони становлять реальну екологічну і техногенну небезпеку.
Трішки статистики
Україна за геологічними запасами викопного вугілля займає перше місце в Європі і восьме у світі. Тільки один Донецький басейн займає площу 60 тис. км2 і охоплює території Дніпропетровської, Донецької та Луганської областей. Запаси вугілля до глибини 1800 м становлять 140,8 млрд. тонн. Вугілля у цьому регіоні має 300-річну історію безперервного видобутку, побічним продуктом якого є утворення конічних відвалів вуглевмісних порід – териконів. За даними обласних управлінь екології, на території Луганської та Донецької областей налічується відповідно 537 та 597 відвалів. вугледобувних підприємств загальним об’ємом понад 1 млрд м3. Вони мають висоту 30 – 100 м і більше, кут відкосу до 40º, займають площу від 2 до 10 га, а разом – понад 5 500 га. Проте набагато більшою є площа земель, що є порушеними і забрудненими за час будівництва й експлуатації шахтних комплексів. А якщо врахувати, що і у Західному Донбасі (східна частина Дніпровської області) налічується 12 шахт, у Львівсько-Волинському кам’яновугільному басейні налічується 14 діючих шахт та 55 відвалів, то масштаби техногенного впливу вражають.
Всі породні відвали, які містять вугілля, стають дуже вразливими до самозаймання та самопідтримуваного горіння. Тліючі й палаючі терикони, усередині яких температура може досягати 1200 градусів, є джерелами неконтрольованих викидів парникових газів та небезпечних речовин, насамперед широкого спектру летких компонентів, в яких можуть міститися сірчана кислота, вуглекислота, двоокис азоту, сірководень, вуглеводні, аміак, оксид вуглецю. А на думку деяких вчених, процеси, що відбуваються усередині вугільних відвалів сприяють утворенню нових мінералів і сполук, які не зустрічаються в природі і характерні для метеоритів.
Далі, водна ерозія призводить до вимивання токсичних компонентів і забруднення ними ґрунту і підґрунтових вод, поширюючись з ними на значні відстані. Вітрова ерозія розносить пил з териконів на сотні кілометрів, забруднюючі атмосферне повітря.
А ще терикони в окремих випадках можуть перетворитися на “вулкани” і вибухати, як це сталося в 1966 році на шахті імені Димитрова на Донеччині, коли повністю було знищено селище і загинули понад 60 осіб.
Іншими словами наявність териконів призводить до деградації природних ландшафтів вугледобувних регіонів, завдає шкоди здоров’ю і життю людей, становить постійну загрозу техногенної катастрофи.
Чи є вихід?
Так. Терикони можуть бути корисними. У розвинутих країнах є позитивний досвід рекультивації і переробки відвалів вугільних шахт, переробка яких досягає 70-80%.
У Німеччині терикони були озеленені і давно стали місцями відпочинку городян та занять спортом. На них побудовані велотреки, лижні траси, спуски для бобслею. Рурський басейн перетворився на туристичну провінцію. Площі териконів використовуються і для розвитку відновлювальної енергетики. На сотнях гектарів розташовані сонячні та вітрові електростанції. На териконах вирощується і матеріал для біоелектростанцій.
У Польщі, наприклад, гірнича маса – пуста порода, яка має деякі цінні властивості, із шахт одразу йде на керамічні заводи і підприємства будівельної галузі.
У китайській провінції Ангуї на місці закритої вугільної шахти побудували масштабну плавучу сонячну електростанцію шляхом підриву шахти і її затоплення.
Що в Україні?
Обговорення проблеми переробки вугільних териконів і відстійників точаться давно, то затихаючи, то розгоряючись з новою силою. Сьогодні, коли в Україні передбачається трансформація вугільної галузі, переробка і рекультивація териконів має стояти на порядку денному на ряду з питанням про закриття і рекультивацію самих вугільних шахт.
Існує декілька вітчизняних напрямків і розробок, втілення яких могло б вирішити дану проблему. Серед них можна виділити технологію озеленення і ландшафтної асиміляції, повної розборки териконів з подальшим сортуванням і переробкою відсортованої маси у певні види сировини.
Науковці Донецького ботанічного саду НАН України під час спеціальних досліджень підібрали 110 видів рослин, які можуть прижитися на породних відвалах. Причому подібні роботи в Донецьку розпочали ще в 1965 році: ретельно вивчали характеристики та стан териконів, їх імовірність до самозапалювання та стійкість до ерозії. Загалом, були розроблені проекти рекультивації більш як 100 рукотворних гір, на багатьох з яких дерева справді непогано прижилися. Проте зараз похвалитися і справді нічим. Причиною є зменшення державного фінансування розробок у даній сфері та зменшення замовлень від вугільників на озеленення. Ще у 80-х роках щороку рекультивували 5 – 6 великих териконів, а сьогодні це поодинокі невеликі відвали . Тобто, нажаль, грає принцип: у те що, не приносить доходу, кошти не вкладаються.
То може, інформація про те, що переробка вугільних відвалів шляхом їх повної розборки є економічно вигідною і прибутковою справою, допоможе прибавити інвестицію у дану сферу.
Першим, що можна видобути з відвалів, являється те ж саме вугілля. Раніше, процес збагачення на шахтах був не дуже ефективним, також не вважалося економічно доцільним видобувати 100% вугілля з гірської породи, що піднімалася на поверхню. Внаслідок цього породні відвали Донбасу, особливо сформовані у 60-70 роках, містять велику кількість викопного вугілля. У процесі розбору відвалу вугільна фракція спрямовується для шихтування з енергетичним вугіллям, а в подальшому на теплові електростанції та котельні для спалювання в якості палива. За оцінками державного Макіївського НДІ з безпеки робіт у гірничій промисловості, можливість добування вугілля з насипних відвалів становить 28-46%. Крім того, в НДІ вважають за можливе додаткове виділення з териконів рідкоземельних елементів: галію, ітрію, цирконію, скандію, германію. При цьому концентрація рідкоземельних елементів у відвальній породі становить в середньому 230-260 г/тонну. У такому випадку при середньому обсязі одного терикона 1,18 млн м3 і масі 2,1 млн тонн, у ньому містяться рідкісноземельні елементи загальною вартістю сотні мільйони доларів.
Крупна породна фракція може використовуватися для будівництва та ремонту доріг, слугувати сировиною для керамічної промисловості і цінним добривом. Так, саме добривом. По суті сланцеві вугільні породи – це викопні мулисті болотні ґрунти кам’яновугільного періоду Палеозойської ери, на яких свого часу росла наймогутніша за всю геологічну історію Землі рослинність, з якої і утворилися кам’яновугільні поклади.
Цей викопний ґрунт у вигляді сланцевих порід виноситься на поверхню під час видобутку вугілля і нагромаджується на териконах та відвалах.
Щодо використання їх як сировини для добрив ще у 70-х роках минулого століття під керівництвом І.Ф. Галушки були проведені досліди на Донецькій дослідній станції садівництва в місті Бахмут (колишній Артемівськ) у співпраці з трестом “Артемгеологія”, Міністерством вугільної промисловості України, Горлівським об’єднанням “Стирол”, Міністерством сільського господарства України. У результаті було створено проект ліній із виробництва багатокомпонентних добрив зі сланцевих порід на Докучаєвській фабриці інертного пилу. Комплексний хімічний аналіз ґрунтів, рослин та врожаю показав, що високі показники ефективності нових добрив одержано за рахунок повноцінного харчування рослин, тобто ліквідації дефіциту хімічних елементів у ґрунті. Результати викладені у монографії вченого “Использование сланцевых пород на удобрения”, 1970 р. Нові форми багатокомпонентних добрив зі сланцевих порід захищені авторськими свідоцтвами, а саму роботу нагороджено дипломами Всесоюзного хімічного товариства імені Дмитра Менделєєва, золотою медаллю ВДНГ СРСР, схвалено Президією українського відділення ВАГСНІЛ. Проте далі тих досліджень справа не пішла. То може сьогодні, коли українські чорноземи стають біднішими, а терикони загрожують техногенними катастрофами, прийшов час згадати старі розробки і втілити їх у життя?
Згідно розробок луганських вчених АТЗТ “Промінвест-екологія” (2012 рік) цінність териконів і шламовідстійників полягає в тому, що із горілих териконових порід можна отримати особливе в’яжуче для цементу, яке застигає воно приблизно втричі довше і від того втричі міцніше, ніж портландцемент. Використання його для бетонного дорожнього покриття продовжує термін служби таких доріг в десятки разів.
Здавалося б, такий ефективний спосіб рекультивації териконів, при тому, що породу не треба добувати, вона вже на поверхні, має зацікавити шляховиків, виробників будівельної індустрії, рідкісних металів, аграріїв, мати, зрештою, широке розповсюдження. Однак це далеко не так. І причини як завжди криються у законодавстві і браку коштів.
Кожен терикон по суті є тягарем для будь-якої місцевої влади. Незважаючи на те, що власники териконів зобов’язані вживати заходів щодо недопущення їх горіння, негайне гасіння породних відвалів не є звичайною практикою в Донбаському регіоні. Штрафи, які виплачуються за забруднення навколишнього середовища набагато менше коштів що витрачаються на заходи з недопущення самозаймання або пожежогасіння. І часто-густо терикон стає проблемою громади.
Але тільки-но його намагаються взяти в розробку, терикон стає техногенним родовищем, яке потрібно вивчити, на розробку якого потрібно отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами, оформляти землю, проходити процедуру ОВД…
Наразі в Україні реформуванню законодавства у сфері надрокористування приділяється значна увага. Тож сподіваємось, що реформи торкнуться і териконів. Насамперед, буде розроблений спрощений механізм підрахунку запасів, оцінки економічної доцільності освоєння, паспортизації та отримання спецдозволу на розробку таких родовищ без аукціону. А переробка териконів стане однією із ефективних і прибуткових стратегій трансформації вугільних регіонів України.
Малова Марина
