18 грудня 2023 року ЄС ухвалив 12-й пакет санкцій, який, серед іншого, запроваджує заборону на імпорт із грудня наступного року скрапленого природного газу (СПГ) з Росії. Це рішення актуалізує питання пошуку для європейських паливних компаній нових джерел постачання СПГ, одним із яких можуть стати Сполучені Штати. Зважаючи на те, що Україна зараз закуповує СПГ виключно в країнах ЄС це питання набуває особливої ваги і для вітчизняного паливного ринку.
Розуміння ринкових процесів у галузі виробництва СПГ надважливе для майбутнього українського бізнесу. Хоча поки на території нашої держави не створено розгалуженої інфраструктури імпорту цієї сировини – саме залучення додаткових обсягів скрапленого газу з партнерських держав стало основою стратегії ЄС з досягнення енергонезалежності та убезпечення від агресивних дій Росії. Інтенсивне повоєнне відновлення України неможливе без імпорту «блакитного палива». І хоча в планах нашої держави відмовитися від імпорту і навіть стати експортером, саме ринкова кон’юнктура на ринку СПГ буде визначати архітектуру світової енергетики.
Певний парадокс полягає у тому, що з глобального газового ринку внаслідок відомих обставин пішло понад 140 млрд кубометрів російського трубопровідного газу. І в якийсь момент здавалося, що якраз СПГ повинен поступово ці обсяги компенсувати (при припущенні, що російський газ уже не повернеться до Європи в колишніх обсягах), то й надлишку на ринках скрапленого газу чекати ще довго, адже для цієї компенсації потрібно було б понад 100 млн т СПГ.
Проте біржові ціни на газ майже повернулися до норми – за фактом це означає, що енергетичний ринок загалом «переварив» проблему. І новий надлишок СПГ може призвести до зниження цін. Звичайно, своєю чергою, дешевий газ підвищить попит, що підтримає котирування, але лише частково, та й для цього потрібен час.
Отже, що нам кажуть цифри? Поточний обсяг ринку СПГ (на 2022 рік) – 400 млн т. Наразі на різних стадіях будівництва (від нещодавно прийнятих інвестрішень до підготовки до запуску) знаходяться заводи СПГ загальною потужністю близько 175 млн т на рік! Як неважко помітити, ці обсяги вже наближаються до половини всього нинішнього ринку СПГ. І це навіть без урахування великого «Балтійського СПГ» (13 млн т), з термінами здачі якого поки що немає повного розуміння.
Щоб впоратися з такими обсягами, ринок СПГ має зростати в середньому зі значним темпом на 10% щорічно. Тим більше, що запуски заводів ідуть нерівномірно — найближчого року нових обсягів буде небагато, а далі відкриватися буде значно більше. Якщо не буде форс-мажорів, то всі заводи, що будуються, повинні бути запущені протягом найближчих п’яти років.
Звичайно прогнозувати майбутній попит непросто, наприклад, плани із заміщення вугілля здатні значно збільшити попит на газ в цілому, і СПГ, зокрема. Однак, певний ризик надмірної пропозиції СПГ є. Але навіть у такій ситуації, у багатьох країн та компаній зберігаються далекосяжні плани на подальший розвиток ринку.
Відтак, у Катару (який вже будує 32 млн т нових потужностей) залишається проєкт на 16 млн т, інвестрішення за яким можливо буде прийнято вже цього року. Приклади можна продовжувати, є кілька можливих проєктів та інших країнах. Але основний арсенал нових потенційних заводів, як і раніше, залишається в Північній Америці, і в першу чергу, у Сполучених Штатах. Хоча США вже стали власником найбільшого у світі обсягу потужностей зі зрідження, і їх не обжене навіть Катар, плани на нові заводи залишаються.
Усі три прийняті інвестрішення у 2023 році — це заводи в США (понад 40 млн т — Port Arthur LNG, Plaquemines LNG, Rio Grande LNG). А в сумі за останні півтора року успішно пройшла третя хвиля СПГ проєктів із США, це вже 65 млн т нових потужностей. Для порівняння – це вдвічі більше, ніж усі наявні російські заводи або трохи менше, ніж усі активні катарські заводи зі зрідження. Чи прийматимуться нові інвестрішення? Оглядач Bloomberg вважає, що найбільш зручні для реалізації проєкти вже запущені, а вікно для нових проєктів закривається.
Як відомо, у США на хвилі CПГ-буму виникло багато паперових проєктів, які ніколи не будуть реалізовані. Проте залишається багато перспективних концептів. Серед них, четверті лінії Freeport LNG та Cameron LNG, Lake Charles LNG, плавучий Delfin LNG, CP2 LNG та деякі інші. Розширювати «завод-піонер» Sabine Pass LNG (відразу на 20 млн т!) планує і Сheniere Energy, правда тут інвестрішення очікується все ж таки пізніше, через кілька років.
Попри розвиток спотового ринку СПГ, основний принцип прийняття інвестрішення за новими проєктами в США залишається незмінним- достатня (зазвичай це не менше 80% -90% від потужності заводів) кількість довгострокових контрактів, що забезпечують майбутню окупність заводу зі скраплення. За цим простим принципом, просто порахувавши обсяг укладених контрактів, практично завжди можна передбачити найближчі інвестрішення щодо проєктів. (За умови наявного дозволу регуляторів DOE та FERC, але для розвинених проектів вони майже завжди є).
Звичайно, зростаючі обсяги газу, вже призводять до питань усередині США, хоча поки обсяг експорту становить близько 15% від усього американського видобутку. Внутрішні споживачі переймаються майбутнім зростанням цін, і головне, наскільки ще вистачить сланцевого газу — це, до речі, важливо і для покупців американського СПГ. Але поки що внутрішні ціни в США залишаються на низькому рівні — 2,5 долари за млн БТЕ (приблизно 90 доларів за тисячу кубометрів), що нижче навіть за «норму» в 3 долари. Хоча за останні роки з урахуванням інфляції, і ця норма може вирости. На цьому тлі не дивно, що кількість бурових установок знижується, компанії просто не хочуть бурити за такого рівня цін. Але низька ціна говорить про те, що газу вистачає і для внутрішнього ринку, і для експорту.
Проблемне питання, здатне справді уповільнити ухвалення нових інвестрішень щодо проєктів СПГ — необхідність будівництва нової газопровідної інфраструктури. Якщо в попередніх хвилях заводів СПГ у США часто використовувалися як база старі термінали з приймання та регазифікації СПГ, де газопроводи вже були, то зараз нові проекти — часто «greenfield», де все потрібно готувати з нуля. Ще важливіше, що потрібні нові газопроводи від родовищ до заводів СПГ. Будівництво газопроводів, своєю чергою, постає перед труднощами дозволів регуляторів та/або протестами екологів. Яскравим прикладом тут є проєкт газопроводу MVP, що просувається з великими труднощами, Mountain Valley Pipeline, який повинен транспортувати газ з родовища Marcellus. Багато в чому саме відсутність цього газопроводу стримує нарощування видобутку на родовищі.
Частково розв’язання регуляторних проблем полягає у виведенні частини заводів СПГ за межі США — до Мексики, де вже будується одне виробництво, і є кілька перспективних проєктів. Газ для скраплення в будь-якому разі надходитиме зі США. Водночас існує й обмін газовими потоками і між США та Канадою, хоча поки що єдиний проєкт Canada LNG ґрунтується на власних канадських запасах. Так чи інакше, все це свідчить про те, що північноамериканські проєкти часто виправдано розглядати як єдине ціле, без поділу на три країни. У такому випадку картина по заводах, що будуються, виглядає наступним чином:
Сумарний обсяг тільки нових, що будуються в Північній Америці СПГ-потужностей до 2027 року складе майже 100 млн т потужностей на рік! Своєю чергою це означає, що понад половину заводів СПГ, що будуються зараз, припадає на Північну Америку. На тлі таких масштабних будівництв вже зараз, і з урахуванням описаних вище складнощів не дивно, якщо темпи прийняття нових інвестрішень північноамериканськими заводами трохи сповільняться. Проте, «списувати» всі проєкти, що залишилися без інвестрішень, було б неправильно. Цілком ймовірно, що вони ще зроблять помітний внесок у глобальну пропозицію СПГ.
