Українська видобувна галузь опинилася в точці, де економічна реальність війни більше не вкладається у рамки довоєнного законодавства. На конференції United by Mining генеральний директор Black Iron в Україні Павло Комарицький сформулював позицію бізнесу, яка дедалі голосніше звучить у професійних колах: правила мають враховувати не лише ризики держави, а й цикли інвестицій.
Йдеться насамперед про спеціальні дозволи на користування надрами — інструмент, без якого неможливий жоден великий проєкт у галузі.
Інвестиції без фінансування: головний виклик війни
Комарицький прямо назвав війну форс-мажорною обставиною, яка розриває традиційну модель фінансування.
«Ми не можемо залучати кошти на міжнародних ринках для будівництва проєктів. Це порушує весь цикл розвитку», — зазначив він.
Для компаній, що працюють із довгими інвестиційними горизонтами — такими як Black Iron — це означає фактичне замороження проєктів на невизначений час. І саме тут виникає ключове питання: чи здатна держава адаптувати регулювання до цієї нової реальності.
24 місяці чи тривалість війни: різні логіки
Наразі держава пропонує компроміс — продовження спецдозволів на 24 місяці після завершення воєнного стану. Але бізнес дивиться на ситуацію інакше.
З точки зору інвестора, часові рамки мають відповідати не адміністративній логіці, а економічній: тривалості інвестиційного циклу та фактичній можливості реалізувати проєкт.
«Шість місяців, які передбачені зараз, — це лише час на подачу заяви. Це не вирішує проблему», — підкреслив Комарицький.
Водночас він визнав: універсального рішення не існує. Кожен кейс у галузі — унікальний, залежить від доступу до фінансування, взаємодії з громадами, земельних питань та екологічних процедур.
Винятки, що визначають політику
Особливу увагу у виступі було приділено саме «винятковим» ситуаціям — коли компанії не можуть розпочати видобуток не з власної вини.
Йдеться про обмежену кількість проєктів, але саме вони сьогодні формують найбільш гострі дискусії.
Серед причин:
-
неможливість залучення інвестицій під час війни
-
затримки з отриманням земельних ділянок
-
складнощі у взаємодії з місцевими громадами
-
процедурні бар’єри, зокрема оцінка впливу на довкілля
«Ми говоримо не про систему в цілому, а про винятки. Але ці винятки важливі», — зазначив він.
Подвійне навантаження: ризик для інвестклімату
Комарицький також наголосив на необхідності уникнення подвійного регуляторного тиску на бізнес — зокрема у питаннях, де перетинаються екологічні вимоги, фінансові зобов’язання та адміністративні процедури.
На його думку, саме баланс між цими елементами визначатиме, чи залишаться інвестори в Україні у довгостроковій перспективі.
Діалог замість ультиматумів
Попри жорсткість окремих тез, виступ Комарицького не виглядав як ультиматум. Скоріше — як запрошення до діалогу.
Він підкреслив, що бізнес готовий надавати розрахунки, аргументи та працювати разом із державою над пошуком рішення, яке буде прийнятним для всіх сторін.
«Ми маємо виробити спільну позицію, яка буде зрозуміла і державі, і бізнесу», — сказав він.
Галузь, що продовжує будувати
У ширшому контексті дискусії прозвучала ще одна важлива теза: попри війну, українська видобувна галузь продовжує створювати нові виробництва, робочі місця та додану вартість.
Проєкти, які реалізуються сьогодні, стають не лише економічною опорою регіонів, але й сигналом для міжнародних партнерів: Україна залишається відкритою для інвестицій.
Платформа, де формується компроміс
Обговорення, що відбулося на United by Mining, показало: ключові рішення для галузі народжуються не лише в урядових кабінетах, а й у публічному діалозі між державою та бізнесом.
Саме такі майданчики стають простором, де різні логіки — регуляторна та інвестиційна — можуть зустрітися і знайти спільну мову.
Наступний форум United by Mining, запланований на вересень 2026 року, має всі шанси стати місцем, де ці дискусії перейдуть у конкретні законодавчі рішення — і визначать, якою буде українська видобувна галузь після війни.
