1 жовтня 2026 року відбувся форум United by Mining. Перша панель форуму RESILIENCE — ВИСТОЯТИ була присвячена стійкості українського видобувного бізнесу та ролі держави у забезпеченні роботи промисловості в умовах повномасштабної війни.
Модераторкою панелі виступила Ксенія Оринчак.
У дискусії взяли участь заступниця міністра енергетики України Ганна Лігун, голова Комітету Верховної Ради України з питань енергетики та ЖКП Андрій Герус, голова правління АТ «Марганецький ГЗК» Людмила Онищенко, директор Торгового дому «Головинський» Олександр Сьомак та керівник управління зовнішніх проєктів Офісу СЕО Metinvest Сергій Скорбун.
Головна теза панелі була однозначною: сьогодні стійкість української промисловості — це вже не лише питання конкурентоспроможності. Це питання фізичної спроможності підприємств продовжувати працювати, зберігати людей, виробництво, інвестиції та критичні економічні ланцюги в умовах постійних атак.
Енергетична стійкість починається з ресурсу.
Одним із центральних питань дискусії стала енергетична безпека — адже без надійного забезпечення енергією неможлива робота жодного видобувного чи промислового підприємства.
Ганна Лігун наголосила на необхідності посилення власної енергетичної спроможності України та розвитку захищеної інфраструктури для зберігання стратегічних запасів пального.
В умовах війни традиційна наземна інфраструктура залишається вразливою, тому одним із перспективних рішень є розвиток підземних сховищ, здатних забезпечити одночасно фізичний захист ресурсу та його швидку доступність у кризовий момент.
Водночас, за її словами, важливо не покладатися виключно на зберігання ресурсів за кордоном. У разі масштабної кризи виникають логістичні ризики, а країни-партнери насамперед забезпечуватимуть власні потреби.
Держава вже створює стимули для розвитку захищеної інфраструктури, зокрема через програми пільгового кредитування будівництва підземних сховищ. Наступним завданням має стати суттєве скорочення термінів погодження та реалізації таких проєктів.
Окремо під час дискусії було наголошено: довгострокова енергетична стійкість України неможлива без розвитку власного видобутку газу, нафти та інших енергетичних ресурсів.
Саме власні надра, приватні інвестиції, децентралізована генерація, газова інфраструктура та нові технології мають у перспективі сформувати нову модель української енергетики.
Стратегічне підприємство — це не статус, а система гарантій.
В умовах регулярних атак на промислові об’єкти особливого значення набуває питання державної промислової політики.
Андрій Герус акцентував увагу на необхідності створення чітких механізмів захисту та відновлення критично важливих промислових активів.
Руйнування підприємства означає не лише втрату обладнання. За ним стоять роки інвестицій, робочі місця, експорт, податкові надходження та цілі виробничі ланцюги.
Тому Україні необхідно чітко визначити, які підприємства є критично важливими для економічної та фізичної спроможності держави, і сформувати для них комплексний пакет підтримки — від енергетичного та фінансового резервування до механізмів безпеки та швидкого відновлення.
У цьому контексті поняття «стратегічне підприємство» має отримати практичний зміст.
Для бізнесу питання вже звучить просто: чи зможемо ми працювати завтра?
На рівні конкретного виробництва виклики війни набувають ще більш практичного виміру.
Людмила Онищенко, представляючи досвід АТ «Марганецький ГЗК», звернула увагу на те, що сьогодні кожне рішення підприємства необхідно ухвалювати з урахуванням воєнного сценарію.
Ціна сировини, електроенергії чи логістики залишаються важливими факторами, але до них додається принципове питання: чи зможе підприємство фізично продовжувати роботу після чергової атаки?
У таких умовах бізнесу доводиться одночасно оцінювати можливість ремонту пошкоджених об’єктів, консервації окремих потужностей, перенесення виробничих процесів та створення більш розосередженої моделі роботи.
Це принципово змінює підхід до інвестицій: підприємство має бути не лише ефективним, а й живучим.
Від української сировини — до продукту з високою доданою вартістю.
Окремий блок дискусії стосувався розвитку українських надр та можливості збільшувати економічну віддачу від них.
Олександр Сьомак порушив питання розвитку українського природного каменю, зокрема лабрадориту, та дискусії навколо експортного мита.
Ключове питання полягає в тому, як одночасно стимулювати внутрішню переробку, збільшувати додану вартість в Україні та не втрачати міжнародні ринки й валютну виручку.
Україна має потенціал експортувати не просто сировину, а готовий продукт і власний бренд на світовому ринку.
Водночас для великих інвестиційних проєктів критично важливою залишається передбачуваність правил надрокористування. У цьому контексті учасники дискусії звернули увагу на необхідність удосконалення підходів до формування інтегрованих інвестиційних проєктів, які поєднують родовища, видобуток, переробку та виробничу інфраструктуру.
Після удару недостатньо просто відновити підприємство.
Досвід великого українського бізнесу показує: в умовах системних атак сама концепція відновлення потребує перегляду.
Сергій Скорбун звернув увагу на практичний досвід Metinvest, який працює в умовах постійної загрози для промислових активів.
Сьогодні недостатньо відповісти на питання, чи можна фізично відновити пошкоджене підприємство. Потрібно визначити, чи має економічний сенс відновлювати його в тому самому форматі, якщо ризик повторної атаки залишається високим.
Це вимагає переосмислення самої архітектури промисловості — розвитку резервних потужностей, локальної генерації, географічного розосередження виробництва, дублювання критичних процесів та нових механізмів страхування воєнних ризиків.
Від підтримки окремих підприємств — до збереження промислової спроможності країни.
Під час спільної дискусії учасники фактично зійшлися в одному: українська промислова політика має змінюватися відповідно до реальності війни.
Йдеться вже не лише про підтримку виробництва чи компенсацію збитків після атак.
Україні потрібна система, яка дозволить:
- захищати критично важливі виробничі активи;
- забезпечувати резервну енергетику та стратегічні ресурси;
- розвивати власний видобуток;
- залучати приватний та міжнародний капітал;
- страхувати воєнні ризики;
- швидко відновлювати пошкоджені потужності;
- стимулювати переробку та виробництво продукції з високою доданою вартістю;
- зберігати критичні виробничі ланцюги навіть у разі тривалих атак.
Стійкість — це не здатність один раз відновитися після удару. Стійкість — це здатність продовжувати працювати, інвестувати й розвиватися попри те, що наступний удар може статися будь-якої миті.
Саме тому перша панель United by Mining отримала назву «ВИСТОЯТИ».
Адже завдання українського видобувного бізнесу сьогодні — не просто пережити війну. А зберегти економічну основу країни та створити промисловість, яка після перемоги зможе стати фундаментом її відновлення і зростання.
