У видобувній галузі, де кожен дозвіл, кожна ліцензія і кожен гектар землі можуть визначати долю багатомільйонного проєкту, тональність держави має не менше значення, ніж текст закону. Саме тому виступ Руслана Кравченка на конференції став помітним епізодом не лише через зміст, а й через саму постановку питання: якою має бути держава у стосунках із бізнесом — каральною, сервісною чи обома водночас.
Дискусія почалася з напруги. У залі вже пролунало чимало гострих оцінок щодо спецдозволів, регуляторних бар’єрів і бюрократії, а згадка про кримінальні провадження у сфері надрокористування лише підсилила відчуття, що галузь досі живе на межі між стратегічною важливістю і правовою невизначеністю.
Кравченко запропонував іншу рамку для цієї розмови. За його словами, невідворотність покарання за порушення закону має бути лише однією частиною державної політики. Інша, не менш важлива, — це гарантія для тих, хто працює легально і прозоро.
«Якщо хтось живе по закону, то в нього від держави є гарантія, що до нього ніхто не прийде, не буде нічого придумувати, не буде мучити, не буде кошмарити і ніхто не буде нічого вимагати», — наголосив він.
У цій фразі прозвучало, можливо, головне, чого давно бракує українському інвестклімату: не лише контроль, а передбачуваність. Для видобувної галузі, де інвестиції розраховані на роки, а нерідко й десятиліття, саме передбачуваність є основою довіри.
Галузь між стратегічністю і закритістю
Кравченко прямо визнав: видобуток корисних копалин залишається однією з ключових складових українського ВВП. І хоча країна прагне більшої частки переробки, сировинна база ще довго залишатиметься визначальною для економіки.
Втім, поряд із визнанням значення галузі прозвучала й інша, не менш важлива теза: український видобуток, особливо в сегменті газу й нафти, досі виглядає як «закритий клуб».
За словами Кравченка, на цьому ринку бракує міжнародних стратегічних інвесторів — тих, хто приносить не лише капітал, а й технології, управлінські стандарти та новий рівень конкуренції. А без конкуренції, як він зауважив, не відбувається справжнього розвитку.
Це зауваження стало одним із найточніших діагнозів для галузі. Україна багато говорить про потенціал своїх надр, але значно рідше — про те, чому цей потенціал досі не став магнітом для глобальних гравців.
«Єдине вікно» як мрія і як виклик
Однією з тем обговорення стало так зване «сервісне вікно» для надрокористувача — модель, за якої компанія могла б не проходити складний шлях окремо через громади, екологічні процедури, міністерства й інші інстанції, а отримувати консолідований пакет рішень через одну точку входу.
Кравченко визнав, що така логіка виглядає привабливо для інвестора. Але водночас застеріг від надмірного спрощення. За його словами, подібні моделі вже тестувалися в енергетиці, зокрема у питаннях приєднання до мереж, і результати виявилися далекими від ідеальних.
«Хотілося, щоб так було. Але з єдиними вікнами теж можуть бути проблеми», — фактично визнав він.
Ця обережність звучала не як відмова від реформи, а як нагадування: сервісна держава — це не гасло, а складна інституційна конструкція, яка вимагає не лише політичної волі, а й здатності системи працювати без збоїв і корупції.
Після Mineral Deal — новий рівень уваги
Окремим нервом дискусії стало питання про те, чи справді українська політика почала сприймати надрокористування як стратегічну сферу лише після укладення Mineral Deal і активізації глобальної боротьби за критичні ресурси.
У цьому сенсі виступ Кравченка відобразив важливу зміну оптики: корисні копалини більше не розглядаються як вузька галузева тема. Вони дедалі більше стають частиною великої розмови про безпеку, геополітику, інвестиції і місце України у світовій економіці.
І саме тому питання правил гри виходить на перший план. Бо в умовах, коли країна хоче залучати великі міжнародні гроші, недостатньо лише декларувати ресурсний потенціал. Потрібно довести, що в Україні існує зрозуміла система доступу до цього ресурсу.
Дискусія, яка не завершується зі сценою
Виступ Руслана Кравченка не дав готових рецептів. Але він окреслив рамку, в якій ці рецепти мають шукатися: чіткі правила, захист добросовісного бізнесу, відкриття ринку для сильніших гравців і поступовий перехід від хаотичного адміністрування до більш сервісної моделі.
Саме в цьому і полягає цінність конференції United by Mining: вона стає не просто майданчиком для виступів, а простором, де ринок і держава вчаться говорити однією мовою — навіть якщо ця мова поки що сповнена суперечок, застережень і незручних запитань.
Наступний форум United by Mining, який відбудеться у вересні 2026 року, обіцяє продовжити цю розмову вже на новому рівні. І, можливо, саме там дискусія про надра остаточно перестане бути розмовою про проблеми — і стане розмовою про правила розвитку.
