Розглянемо світові нафтові реалії на прикладі Мексики. Уряд Мексики публічно визнав, що після 2030 року на країну очікує досить різкий спад видобутку нафти. Мексика — один з головних нафтовидобувачів у світі. І свій пік видобутку вона вже пройшла, приєднавшись до цілої низки країн, в історії яких відбувалися такі події.
Протягом багатьох років обережно обговорювалися припущення, що пік світового видобутку нафти вже не за горами. На це можуть вказувати такі факти:
- Витік інформації про менші, аніж публічно заявлені, запаси нафти серед великих нафтовидобувних компаній. У 2005 році витік внутрішніх урядових документів вказав, що запаси нафти Кувейту становлять 48 мільярдів барелів, а це лише половина з 99 мільярдів, про які публічно заявлялося на той час.
- Незрозумілі масштабні однорічні стрибки запасів нафти основних виробників ОПЕК у 1980-х роках. Ймовірно, це було пов’язано з квотами на видобуток ОПЕК, які частково базувалися на заявлених запасах. У 2007 році колишній виконавчий віце-президент з розвідки та видобутку Saudi Aramco заявляв, що в результаті цих невиправданих стрибків зареєстрованих об’ємів нафти, світові запаси були переоцінені на 300 мільярдів барелів.
- Дивні публічні звіти щодо резервів. Наприклад, з 1997 по 2021 рік публічно зареєстровані запаси нафти в Об’єднаних Арабських Еміратах становили 97,8 мільярда барелів на рік. Щороку запаси Кувейту з 2005 по 2021 рік становили 101,5 мільярда барелів. Звичайно, весь цей період обидві країни видобувають великі обсяги нафти. Можливо, вони знаходили більше нафти, але важко повірити, що кількість, яку вони знайшли, дорівнює тому, що вироблялась рік за роком.
- Конкурентне збільшення заявлених резервів членами ОПЕК – Іраком та Іраном у жовтні 2010 року з різницею лише в тиждень. Жоден перегляд у бік збільшення не був співмірним з будь-якою відчутною діяльністю на відповідних нафтових родовищах. Ірак збільшив заявлені запаси зі 115 млрд барелів до 143,1 млрд барелів. Слідом за цим, Іран збільшив свої заявлені запаси з 136,6 млрд барелів до 150,3 млрд барелів.
Також можна згадати нюанси «сланцевого дива», яке має дозволити видобутку нафти в США привести світове виробництво до подальшого зростання. Вперше ці перспективи зазнали значного удару, коли оцінки запасів сланцевої нафти в Каліфорнії були знижені на 96% за одну ніч, а загальні запаси сланцевої нафти в США скоротилися вдвічі. Потім з’явилася серія незалежних звітів, заснованих на фактичних даних про свердловини вченого-геолога Девіда Х’юза, які припускали, що оцінки майбутнього виробництва промисловістю та урядом щодо сланцевих родовищ США, ймовірно, є надзвичайно оптимістичними.
Якщо видобуток нафти в Мексиці стрімко впаде, починаючи з 2030 року, це не сильно вплине на світовий ринок. Згідно зі Статистичним оглядом світової енергетики, Мексика є 12-м у світі виробником нафти. Але ймовірність того, що до Мексики приєднається багато інших великих виробників, має викликати занепокоєння. Сполучені Штати (наразі номер один за видобутком) і деякі з членів ОПЕК, які перебільшили свої запаси, здаються ймовірними кандидатами.
Ось ще один тривожний і характерний факт: світовий видобуток нафти, використовуючи правильне визначення сирої нафти, включно з орендованим конденсатом, якого дотримується EIA, досяг піку в листопаді 2018 року на рівні 84,59 мільйона барелів на день (мб/д), тобто з того часу він не доходив до цього рівня. Останній доступний показник видобутку, березень 2024 року, показує, що світове виробництво становить 82,59 млн барелів на добу.
Досвідчені читачі здогадаються, що пік світового видобутку нафти НЕ означає, що в світі закінчується нафта. Це означає, що РІВНОМІРНІСТЬ видобутку знижується. І, оскільки наша економіка залежить від рівномірності виробництва енергії, що постійно зростає, щоб підкріпити його зростання, цей спад з 2018 року вже впливає на життєздатність світової економіки зростанням цін на нафту.
Нафта продовжує залишатися найбільшим джерелом енергії у світі — майже 30 відсотків від загальної генерації. Мова йде в цілому про світову економіку, де 90% транспортування забезпечується нафтою. Без нафти була б неможлива глобалізація, яка неабияк сприяла зростанню світового ВВП, тобто збільшенню тривалості життя та виходу мільярдів людей зі злиднів. Варто згадати й пом’якшення міжнародної напруженості, якій вона також сприяла. Частину своїх зусиль люди направили на спільне заробляння грошей, а не на деструктивний розподіл.
Але ця епоха закінчилася — частка торгівлі у світовому ВВП знижується до рівня середини нульових років. І це відбувається з фізичних причин. Невелике зростання видобутку нафти не може задовольнити потреби, які зростають ще швидше. У 2018 році був досягнутий максимум видобутку нафти. Попри щорічні обіцянки побити рекорд 2018 року, цей рівень не перевищено. Та навіть якщо його і перевершать, то не набагато, і не надовго, і скоріше за все, взагалі це буде останній ривок галузі.
В таких умовах у суспільному полі домінують два наративи:
- МЕА і Ко. В найближчі роки ми пройдемо пік попиту на нафту. А потім потреби будуть поступово скорочуватися. Значна частина цих резервів так і залишиться частиною надр. Здебільшого цей наратив представлений «технологічними візіонерами», людьми, які в кліматичній політиці дотримуються позиції істеблішменту ЄС.
- ОПЕК та Ко. Попит на нафту зростатиме протягом усього найближчого майбутнього. Нові технології видобутку дозволять повністю задовольнити цей попит.
Зрозуміло, що за абсолютно діаметральними позиціями двох об’єднань (навіть ідеологічних та геополітичних блоків у світовій енергетиці) стоїть реалістичний прагматизм. Але як можна помітити, варіант зі скороченням пропозиції нафти та її нестачею взагалі відсутній. Можна припустити, що такі факти просто незручні двом полюсам світової енергетики.
«Мексиканський кейс» має привернути увагу українців, адже за всі роки існування незалежної держави у публічному полі домінувала абсолютна непослідовна та популістична повістка «здобуття енергонезалежності», яка резонувала з реальним станом справ як у розширенні власної мінерально-сировинної бази, так і в питаннях взаємодії з лідерами нового енергетичного переходу. Така pole-position може не просто загрожувати довгостроковим перспективам розвитку країни та інтеграції на світових ринках, але і значно погіршити поточний стан послабленої війною вітчизняної економіки.
