Сучасний світ зіткнувся з новою хвилею ресурсного націоналізму, що стає дедалі більшою загрозою для глобальної видобувної індустрії.
Тенденція, яка виникла у 1970-х роках, передбачає економічний і політичний контроль держав над природними ресурсами, включаючи обмеження експорту, маніпулювання цінами, підвищення оподаткування та експропріацію іноземних компаній. Такі дії можна спостерігати в Росії, Казахстані, Південній Африці, Гані, Перу та Папуа-Новій Гвінеї. Проте Україна виділяється своєю відсутністю у цьому переліку, що робить її привабливою для іноземних інвестицій у видобувну галузь.
Ресурсний націоналізм може мати серйозні негативні наслідки для економіки країн, де він спостерігається. Введення додаткових податків у Південній Африці та Гані, а також експропріація підприємств у Папуа-Новій Гвінеї, призвели до зниження інвестиційної привабливості цих країн. Інвестори уникають вкладати кошти у держави з високим ризиком ресурсного націоналізму через непередбачуваність регуляторного середовища та можливість втрати своїх інвестицій.
Згідно з свіжими даними Verisk Maplecroft, з 2017 року у понад 34 країнах світу зросла тенденція до контролю над природними ресурсами або забезпечення більшого прибутку від них. Економіка щонайменше 18 з цих країн, включно з Ганою, Малі, Колумбією, Чилі та Канадою, залежить від гірничодобувної галузі. Росія і Казахстан також входять до десятки країн з підвищеним ризиком ресурсного тиску. Такий розвиток подій ускладнює доступ іноземних компаній до ресурсів, знижуючи рівень інвестицій та уповільнюючи економічний розвиток.
Приклади ресурсного націоналізму в дії можна спостерігати у ряді країн Африки та Південної Америки. У Південній Африці введено 50% збиткового податку на суперприбуток від видобутку вугілля і платини, а також 50% податок на прибуток від продажу пошукових прав. Гана ввела 35% податку на компанії, що займаються видобутком діамантів і золота, 10% податку на надприбутки та 5% на випуск готової продукції.
В Австралії уряд планує запровадити податок на оренду корисних копалин і ввести мінімальний податок на мінеральні ресурси (MRRT) для великих гірничих компаній. У Перу, де видобувається мідь, з початком пандемії запроваджено принцип «використовуй або втрачай», що означає: або підприємство підтримує свої виробничі потужності на проєктному рівні, або втрачає права на гірничий об’єкт.
Одним із радикальних прикладів є Папуа-Нова Гвінея, де уряд відмовився продовжувати ліцензію на золотий рудник Porgera компанії Barrick Gold і надав дозвіл на видобуток державній компанії. Це рішення очікувалося призвести до втрат Barrick Gold у розмірі $52 млн, а майбутнє шахти залишається невизначеним.
На відміну від багатьох інших країн, Україна не демонструє ознак ресурсного націоналізму. Політична стабільність України забезпечує передбачуваність для інвесторів. Незважаючи на внутрішні проблеми та зовнішні виклики, країна демонструє стабільність своєї політичної системи, що гарантує збереження інвестицій на довгострокову перспективу. Це особливо важливо для видобувної галузі, де початкові капіталовкладення є значними, а повернення інвестицій може тривати роками.
Існують три основні типи політичних інститутів, які визначають розбіжності у формах ресурсного націоналізму. Перший тип – це рентні держави, де національні політичні інститути вишиковуються навколо вилучення та розподілу економічної ренти. Такі держави, як правило, мають високий рівень державного контролю над видобувним сектором, як це спостерігається в арабських нафтодобувних країнах. Другий тип – це країни, які націлені на економічний розвиток і індустріалізацію, як, наприклад, у Східній Азії. Третій тип – це країни з високим рівнем демократичних інститутів, де ресурси належать державі, але управління ними є прозорим і підзвітним, як у Норвегії.
Україна не підпадає під ці категорії завдяки своїй політичній стабільності та орієнтації на європейські стандарти. Політична стабільність України забезпечує передбачуваність для інвесторів. Незважаючи на внутрішні проблеми та зовнішні виклики, країна демонструє стабільність своєї політичної системи, що гарантує збереження інвестицій на довгострокову перспективу. Це особливо важливо для видобувної галузі, де початкові капіталовкладення є значними, а повернення інвестицій може тривати роками.
Україна активно працює над створенням прозорих умов ведення бізнесу. Прийняття нових законів і регуляцій, спрямованих на зниження корупційних ризиків і забезпечення рівних умов для всіх учасників ринку, створює сприятливий інвестиційний клімат. У країні введено електронні платформи для отримання дозволів і ліцензій, що значно знижує бюрократичні перепони і сприяє залученню іноземного капіталу.
Державна політика України щодо залучення іноземних інвестицій також відіграє ключову роль. Уряд намагається активно працювати над створенням сприятливих умов для інвесторів, надаючи державні гарантії, знижуючи податкове навантаження і спрощуючи процедури отримання дозволів на видобуток корисних копалин. Такі заходи підвищують інвестиційну привабливість країни і забезпечують стабільні умови для ведення бізнесу.
Європейська інтеграція додає ще один рівень довіри з боку інвесторів. Прийняття стандартів і регуляцій ЄС у різних галузях, включаючи видобувну, сприяє підвищенню рівня транспарентності і відповідності міжнародним нормам. Це робить Україну привабливою для інвесторів, які шукають стабільні та прозорі умови для своїх проектів.
Європейська інтеграція відкриває для України нові можливості для розвитку видобувної галузі. Прийняття стандартів ЄС дозволяє українським компаніям виходити на європейські ринки, що підвищує їхню конкурентоспроможність і сприяє залученню інвестицій. Крім того, співпраця з європейськими партнерами дозволяє Україні залучати інвестиції в інноваційні проекти, спрямовані на розвиток критичних сировинних матеріалів, таких як літій, кобальт, графіт, уран тощо.
Україна володіє значними запасами корисних копалин, що є привабливими для іноземних інвесторів. Країна володіє великими запасами залізної руди (близько 30 мільярдів тонн), вугілля (34 мільярди тонн), марганцю, титану і урану. Крім того, Україна має потужну мінерально-сировинну базу, що створює передумови для розвитку видобувної галузі.
За оцінками експертів, Україна може стати важливим постачальником критичних сировинних матеріалів для європейського ринку. Наприклад, запаси літію в Україні оцінюються в 500 тисяч тонн, що робить країну однією з найбільших у Європі за цим показником. Крім того, Україна володіє значними запасами кобальту і рідкісних земель, які є важливими для розвитку сучасних технологій і відновлювальної енергетики.
Незважаючи на це, Україна повинна зробити кілька кроків для покращення своєї привабливості для інвесторів. По-перше, необхідно удосконалити законодавство щодо користування надрами, зокрема запровадити більш прозорі процедури видачі ліцензій і дозволів. По-друге, важливо забезпечити захист прав інвесторів, включаючи гарантії невтручання у їх діяльність та захист від необґрунтованих змін у регуляторному середовищі. По-третє, потрібно продовжувати знижувати рівень корупції у видобувній галузі, що забезпечить більшу довіру з боку іноземних компаній.
Україна має всі шанси стати лідером у залученні іноземних інвестицій у видобувну галузь. Відсутність ресурсного націоналізму, прозорі умови ведення бізнесу, багатство мінеральних ресурсів і сприятливе географічне розташування роблять Україну привабливою для іноземних інвесторів. Активна політика щодо залучення іноземних інвестицій і європейська інтеграція створюють додаткові передумови для розвитку видобувної галузі і забезпечують стабільні умови для ведення бізнесу.
Україна володіє значним потенціалом для розвитку критичних сировинних матеріалів, що дозволить їй стати важливим постачальником для європейського ринку і підвищити свою конкурентоспроможність на світовому рівні. Таким чином, країна має всі шанси стати ключовим гравцем у видобувній галузі та забезпечити стабільний розвиток цього сектора на довгострокову перспективу.