«ЧЕРВОНІ» НАФТОВІ ПЕРЕГОНИ В АФРИЦІ

Готовність Китаю вкладати інвестиції без огляду на внутрішню політику держав приваблює безліч охочих до співпраці з Піднебесною. На фоні розвитку китайських нафтогазових компаній виникає дискусія про те, що африканські країни все більше хочуть співпрацювати саме з Китаєм, відмовляючись від контрактів із такими гігантами, як Exxon, ENI, Total. Китайські компанії справді зайняли значну частку нафтогазового ринку в тих африканських країнах, де виробнича діяльність пов’язана з великими ризиками, пов’язаними з політичною нестабільністю та активністю воєнізованих груп. Про те, як насправді виглядає енергетична експансія КНР на найбільш динамічному нафтогазовому ринку у матеріалі НАДПУ.

Нафтогазовий ринок в Африці

Згідно з даними Statista, найбільші підтверджені запаси нафти мають такі країни Африки: Лівія – 48,36 млрд бар., Нігерія – 36,89 млрд бар., Алжир – 12,2 млрд бар., Ангола – 7,78 млрд бар, Південний Судан – 3,75 млрд бар.

Провідні позиції з видобутку нафти займає Нігерія, потім ідуть Лівія, Алжир та Ангола. Ці країни є також основними виробниками газу.

 Нафтогазові компанії

Африка – другий після Близького Сходу регіон, на який припадає основний експорт нафтопродуктів до Китаю. Ключовими гравцями в перегонах за нафту на континенті є такі компанії, як Китайська нафтова і хімічна корпорація (Sinopec), Китайська національна нафтогазова корпорація (CNPC), Китайська національна нафтова шельфова корпорація (CNOOC). Списки провідних світових компаній нафто- та газовиробників варіюються залежно від джерела, а також параметрів. Так, якщо дивитися за доходом компанії за 2022 р., за ринковою капіталізацією та за кількістю запасів, то це будуть три різні списки. За ринковою капіталізацією китайські компанії поступаються американським Exxon, Chevron, проте при цьому дохід Sinopec і PetroСhina у 2022 р. склав близько 500 млрд дол., що вище за дохід Exxon, Chevron на більш ніж 200 млрд дол.

Проєкти та угоди в африканському нафтогазовому секторі (2020–2023)

Те, що Африка залишається конкурентним майданчиком із безліччю гравців, наочно підтверджує аналіз проєктів в Алжирі. У 2020 р. алжирська Sonatrach підписала Меморандум про взаєморозуміння з кількома компаніями, серед яких: турецька Türkiye Petrolleri Anonim Ortaklığı, американські Exxon і Chevron. У 2022 р. компанія Sonatrach підписала договір з Sinopec на розробку нафтогазового родовища Зарзаїтін на суму 450 млн дол. . У липні 2022 р. французька компанія Total, італійська ENI та американська Occidental Petroleum уклали з Sonatrach контракт про розподіл продукції на 25 років: йдеться про видобуток вуглеводнів у басейні Беркін на сході Алжиру.

Останні два проєкти (Sonatrach – Exxon – Chevron і Sonatrach – Total – ENI – Oxy) також подавалися як ЗМІ, так і самими компаніями як можливість розширити експорт газу до Європи, враховуючи санкції на російський газ. У цьому контексті важливо підкреслити, що в липні 2022 р. Лівія оголосила про відновлення видобутку на закритих родовищах. Лівія має найбільші запаси нафти, проте через політичну нестабільність у країні видобуток ресурсів було істотно скорочено. Вже у грудні 2022 р. Libyan National Oil Company звернулася до іноземних компаній із закликом відновлювати роботу на родовищах. На заклик була швидка реакція, і вже в січні 2023 р. італійська компанія ENI підписала новий контракт на 8 млрд дол.

Конкурентна ситуація спостерігається у багатьох африканських країнах. До цього варто додати й те, що операторами найбільших африканських родовищ також є європейські та американські компанії.

Останнім часом суперечлива ситуація розгорнулася на нафтогазовому ринку Нігерії. У 2022 році такі нафтові гіганти, як Shell, Exxon, TotalEnergies, заявили про продаж своїх активів локальним компаніям. Подібний масовий відхід міжнародних компаній пов’язували з політикою націоналізації ресурсів, а також із такими негативними факторами, як проблеми безпеки та крадіжки нафтових запасів. Проте вже у вересні 2023 р. з’явилася інформація про новий проєкт Exxon у Нігерії з виробленням 40 тис. бар. на добу. Ці зміни можна пов’язати з тим, що у травні 2023 р. у Нігерії вступив на посаду новий президент Бола Тінубу, який, навпаки, виступив на підтримку продажу державних активів.

Також варто звернути увагу, що в  африканських країнах регіону Сахель  спостерігається справді гостра ситуація у сфері безпеки. Тільки з 2020 р. у 12 з них було здійснено спроби державного перевороту, половина з яких виявилася успішною. Європейські та американські компанії не ризикують вкладатися там у проєкти, що звільняє нішу для Китаю. Розвитку діяльності китайських компаній сприяє і запровадження санкцій проти нових режимів, що є на заваді входу ринку західних гравців.

У травні 2023 року Sinopec підписала з керівництвом Нігеру меморандум про взаєморозуміння, який включає розробку кількох нафтових родовищ. З вересня 2019 р. Petrochina реалізує в Нігері проєкт будівництва 2000 км нафтопроводу. Військовий переворот у Нігері, що відбувся в липні 2023 р., був сприйнятий китайськими компаніями оптимістично, з упевненістю, що це ніяк не позначиться на веденні бізнесу. Щодо Судану, то Китай давно виступає головним інвестором у цій країні (тепер і в Південному Судані — після здобуття незалежності 2011 р.). CNPC володіє найбільшим пакетом акцій (40%) суданської Greater Nile Petroleum Operating Company – основного інвестора будівництва нафтопроводу “Великий Ніл”, який з’єднує родовища Хегліг та Юніті з Порт-Суданом.

Актуальні оцінки діяльності китайських компаній у Судані залишаються суперечливими. Данський інститут міжнародних досліджень зазначає, що Китай давно не інвестує в Судан, а більшість працівників уже покинула країну через громадянську війну. Ризики роботи в Судані добре відображають і події квітня 2023 р.: через бойові дії, що розгорнулися, CNPC і Sinopec, евакуювали звідти 189 своїх працівників.

Ангола також залишається одним із основних отримувачів китайських інвестицій. Водночас величезні борги, а також економічні труднощі в країні запустили процес диверсифікації партнерів. У 2019 році новий президент Анголи Жуан Лоренсу заявив про проведення політики зменшення економічної залежності від Китаю, внаслідок чого у китайських інвесторів могли з’явитися сумніви щодо доцільності продовження діяльності в країні. Китайська присутність значно скоротилася: так, китайська громада в Анголі, яка налічувала на початку 2000-х років. 300 тис., наразі становить 20 тис. чол. Ангольську модель політики Китаю називають «шлюбом з розрахунку» та «борговою пасткою», оскільки до 2022 р. країна залишалася винна Китаю понад 23 млрд дол. Оцінюючи борги африканських країн Китаю, логічно зауважити, що інші країни також надають інвестиції не на безоплатній основі, проте цей очевидний факт у медіа-просторі замовчується.

Африканський нафтогазовий ринок — це конкурентний майданчик, на якому грають одразу кілька гравців. Як демонструє ситуація в Нігерії, заяви про звільнення західних нафтогазових компаній можуть бути надто завчасними. У квітні 2023 р. голова перехідної ради в Чаді Махамат Ідріс Дебі Ітно підписав закон про націоналізацію активів Exxon, однак є велика ймовірність того, що влада знову схилиться до залучення іноземних інвесторів. Китайські компанії продовжують реалізовувати великі проєкти на континенті, проте аналіз діяльності західних нафтогазових компаній вказує на те, що говорити про монополізацію ринку Китаєм передчасно.

 

Більше Новин