Схоже, що для частини «громадських організацій» переробка в Україні раптом стала модною. Новий тренд, про який тепер треба неодмінно говорити.
Але є маленька проблема, а може і не така маленька: переробка – це не тренд. І точно не новинка.
Про необхідність переходити від експорту сировини до продукції з більшою доданою вартістю в Україні говорять роками. А питання ще в тому – скільки за останні 35 років було збудовано ГЗК і переробних фабрик? Це питання, яке потребує вирішення.
Те, що стосується видобувної галузі: важливо не лише те, скільки ресурсу ми видобули, а й те, що зробили з ним далі – збагатили, переробили, виробили матеріали чи готову продукцію.
Мінеральна угода та увага до критичної сировини просто вивели цю тему в ширший публічний простір. Для тих, хто роками працює з видобувною та переробною галузями, це питання давно не нове.
І саме тому сьогодні нам потрібно менше говорити про «модний тренд» і більше – робити переробку реальністю.
Чому це принципово важливо?
Бо цифри показують, що Україна досі значною мірою залишається сировинною економікою.
У 2010–2019 роках частка переробної промисловості у ВВП скоротилася з 13,2% до 10,8%. Для порівняння: у Польщі, Туреччині та Словаччині цей показник становив відповідно 17%, 19% та 20%.
Водночас частка добувної галузі в експорті сировини зросла з 15% до 34%. У 2019 році Україна експортувала 54% видобутих руд і 63% глин. Такі показники були у 2019 році… А потім ковід і тим більше повномасштабне вторгнення точно не сприяли покращенню ситуації.
Але головне навіть не в самих цифрах.
Кожна наступна виробнича ланка створює додану вартість і нові економічні зв’язки.
Переробка означає не лише завод чи нову виробничу лінію. Це попит на українську техніку, комплектуючі, програмне забезпечення, інженерів і робітників. Це професійна освіта, інфраструктура, нові підприємства та послуги навколо виробництва. Це зарплати, податки, інвестиції та розвиток міст.
Тобто одна тонна сировини, яку ми просто вивезли, і та сама тонна, з якої в Україні створили матеріал або готовий продукт, – це зовсім різний економічний ефект для держави.
Враховуючи все це, також варто розглядати добувну промисловість у межах циркулярної економіки. Бо це не просто видобуток сировини, а можливість створювати додану вартість і розвивати регіони. Адже родовища розташовані по всій Україні, і кожне з них формує попит на десятки суміжних спеціальностей – за оцінками галузі, до 48 професій може бути залучено навколо одного родовища. Якщо поєднати видобуток із переробкою, повторним використанням ресурсів та розвитком локальних виробничих ланцюгів, значно більша частина економічної цінності залишатиметься в регіоні. Тобто циркулярна економіка дозволяє перетворити родовища з джерела сировини на точки комплексного економічного розвитку територій.
Особливо зараз, під час великої та нищівної війни, коли логістика залишається одним із наших найбільших викликів. Кожна тонна продукції має приносити Україні максимум економічного ефекту.
Ще важливе питання механізму «умовного долара» – прив’язки вартості ліцензій та інвестиційних зобов’язань до USD/EUR. Такий підхід є важливим інструментом мінімізації валютних ризиків у надрокористуванні. Він забезпечує прогнозованість фінансових умов для інвестора та захищає економічну вартість зобов’язань держави в умовах курсової волатильності. В умовах реформи надрокористування та активізації міжнародного партнерства це може бути одним із ключових елементів формування конкурентного інвестиційного середовища.
Якщо говоримо про фінансову підтримку, то також варто б було зосередити свою увагу на пропозиції «спецдозвіл як банківська застава». Законодавство вже дозволяє передавати спецдозволи як актив, але бізнес потребує можливості використовувати їх у банківських кредитах, що критично важливо в умовах дефіциту інвестицій. Експерти Асоціації пропонують спробувати такий підхід.
Також аграріям, видобувній галузі та промисловості потрібно не конкурувати за право бути «головною» галуззю, а об’єднуватися навколо спільної логіки:
не вивозити якомога більше сировини, а створювати в Україні якомога більше доданої вартості.
І тут виникає конкретне питання: що для цього має зробити держава?
Одна з пропозицій, яку ми разом з експертами Національної асоціації добувної промисловості України напрацьовуємо, – надати безаукціонний доступ до прилеглих нових ділянок надр вітчизняним видобувним та переробним комплексам, які вже працюють і виробляють продукцію з високою доданою вартістю.
Але не просто «дати доступ».
Щоб уникнути зловживань, пропонується запровадити чітке поняття «інтегрований об’єкт надрокористування» (ІОН) із визначеними критеріями та обов’язковим внесенням таких об’єктів до окремого Державного реєстру.
Це дозволить:
* державі отримати системну інформацію про стратегічно важливі виробничі об’єкти;
* встановити чіткі та прозорі критерії для підприємств;
* спростити отримання спеціальних дозволів;
* мінімізувати зайву бюрократію та можливості для маніпуляцій;
* дати діючим виробничим комплексам можливість розширювати та модернізувати виробництво.
Також важливо не залишити поза увагою законопроєкти №13414 та №13415, які 4 листопада 2025 року були ухвалені у першому читанні.
Наша позиція – передбачені ними інструменти державної підтримки інвестицій мають поширюватися і на видобуток корисних копалин із їх подальшим збагаченням та/або переробкою.
Це може створити додаткові умови для модернізації виробництв, залучення інвестицій і прискорення розвитку переробної промисловості.
Бо справжня експертність – це не помітити тренд, коли про нього вже говорять усі.
Команда Національної асоціації добувної промисловості України послідовно працює над тим, щоб законодавчі рішення не залишалися лише на папері, а реально працювали на практиці.
Для нас важливо не просто брати участь у формуванні законодавства, а й стежити за тим, як воно імплементується, які бар’єри виникають у бізнесу та держави і що необхідно змінити, аби встановлені правила були зрозумілими, прозорими та дієвими.
Ми вже працюємо над цими питаннями й надалі будемо докладати максимум зусиль для того, щоб закон працював так, як його задумано: створював зрозумілі правила гри, забезпечував передбачуваність для інвесторів і сприяв розвитку добувної галузі України.
Справжня експертність – це роками працювати над тим, щоб те, що інші сьогодні називають «модним трендом», завтра стало нормальною практикою української економіки.
Тому нам потрібні не чергові розмови про переробку.
Нам потрібні люди, компанії, експертиза, державні рішення та конкретні проєкти, які цю переробку створюють.
Враховуючи все вище сказане, зазначу, що позиція Асоціації чітка: якісне законодавство має вимірюватися не кількістю прийнятих норм, а результатом їх практичного застосування. Саме над цим – перетворенням законодавчих норм на дієві механізми – команда Асоціації працює сьогодні і працюватиме надалі.
Сильна добувна галузь починається з об’єднання!
Працюєте у добувній промисловості або підтримуєте її розвиток? Приєднуйтеся до Національної асоціації добувної промисловості України!
Разом ми об’єднуємо експертизу, представляємо інтереси галузі та створюємо практичні рішення для розвитку українського надрокористування.
Об’єднуймося. Розвиваймо галузь. Зміцнюймо Україну.
Ксенія Оринчак
