Експерти наголошують: для створення потужного Defense Tech країні потрібно припинити продавати дешеву сировину і почати мислити категоріями глибинної переробки та макроекономічних стимулів.
У політичних кулуарах Вашингтона жодне стратегічне рішення не ухвалюється без ґрунтовних досліджень аналітичних центрів. Від формування оборонних бюджетів до економічних стратегій нових адміністрацій — фундаментом завжди слугують дані “think tanks”. В Україні ж, яка третій рік веде екзистенційну війну, політики все ще вчаться дослухатися до власних аналітиків, часто віддаючи перевагу політичній доцільності над макроекономічною логікою.
На цьому контрасті під час міжнародного форуму United by Mining у Києві наголосив Анатолій Амелін, співзасновник Українського інституту майбутнього та член Ради оборонного альянсу України. Його виступ став жорстким, але необхідним діагнозом для вітчизняної економіки: неможливо побудувати сильну армію та передовий Defense Tech, якщо держава не розглядає економіку як єдину, живу екосистему.
Ілюзія ізольованого ВПК
Сучасна війна диктує моду на високі технології — від розвідувальних дронів до наземних роботизованих комплексів. Проте Амелін застерігає від ілюзії, що оборонні інновації можуть існувати у вакуумі.
«Якщо ми думаємо тільки про Defense Tech і забуваємо про електроенергію, про металургію, про людський капітал — нічого не працює», — зазначив експерт.
Щоб проілюструвати екосистемний підхід, аналітик навів показовий приклад з Інгулецьким гірничо-збагачувальним комбінатом. Коли через дефіцит генерації та імпорт держава суттєво підвищила вартість електроенергії, виробництво залізорудної сировини стало нерентабельним, що призвело до зупинки потужностей.
Ланцюгова реакція виявилася нищівною для всієї економіки: тисячі людей втратили роботу, держава змушена була виплачувати соціальну допомогу, “Укрзалізниця” втратила колосальні обсяги вантажоперевезень, а ВВП країни недоотримав значні кошти через падіння споживання.
За розрахунками Українського інституту майбутнього, якби держава просубсидувала вартість електроенергії для підприємства на 1,3 млрд гривень, робота комбінату (навіть за мінімальної рентабельності) дозволила б повернути до бюджетів усіх рівнів близько 3,5 млрд гривень. Це наочний приклад того, як відсутність екосистемного мислення призводить до втрати ресурсів, які могли б фінансувати ту саму оборону.
Титановий парадокс: від бруду до високих технологій
Особливе місце в архітектурі національної безпеки посідають критичні мінерали. Україна володіє від 10% до 20% світових запасів титанових руд — ресурсу, без якого неможливе сучасне авіабудування, ракетобудування та медицина. Проте державна стратегія у цьому секторі, за словами Амеліна, фактично відсутня.
Математика українського експорту виглядає як економічний вирок. Сьогодні країна експортує ільменітовий концентрат — фактично сиру руду — за ціною близько 250 доларів за тонну. З цієї тонни можна виготовити близько 250-300 кілограмів металевого титану.
Амелін навів разючий особистий приклад: медична титанова пластина, яка інтегрована в його череп, на світовому ринку коштує від 4 до 20 тисяч доларів за кілограм. Таким чином, тонна сировини вартістю 250 доларів перетворюється на високотехнологічну продукцію вартістю понад 200 тисяч доларів. Але цей доданий капітал осідає за межами України.
«Якби в Україні була стратегія, були стимули, ми б виробляли всю цю продукцію тут. Але в нас немає повного циклу. Сучасний український Defense Tech — це здебільшого дрони. Ми не виробляємо власних ракет великої дальності чи авіації у потрібних масштабах, де б масово застосовувався наш титан», — підкреслив співзасновник Українського інституту майбутнього.
Від фантазій до прагматизму
Угода між Україною та США щодо співпраці у сфері критичних мінералів відкриває історичне вікно можливостей. Але щоб скористатися ним, Київ повинен запропонувати інвесторам не просто доступ до надр, а умови для будівництва заводів із глибокої переробки.
Аналітик гостро розкритикував популярні у владних кабінетах прожекти, такі як “зелена металургія”, вказуючи на їхню відірваність від реальності. На відміну від Європи, в Україні немає доступу до дешевих кредитів та державних програм покриття капітальних видатків.
«Треба від фантазій переходити до чіткої стратегії та стимулів, які створюють можливості робити кінцеве виробництво, створювати робочі місця і генерувати ВВП. Це створить економічну базу, щоб Україна могла купувати власну зброю та фінансувати R&D», — резюмував Анатолій Амелін.
Дискусія на форумі чітко засвідчила: український видобуток більше не може розглядатися виключно як джерело ренти або експортної виручки. Це фундамент, на якому має будуватися високотехнологічна, самодостатня оборонна промисловість. І чим швидше держава почне мислити категоріями економічних екосистем, тим міцнішим буде її щит.
Обговорення стратегічного майбутнього галузі, синергії ВПК та надрокористування, а також розробка реальних механізмів залучення інвестицій триватиме. Звертаємо увагу, що невдовзі відбудеться масштабний міжнародний форум United by Mining 2026 у вересні. Усі деталі, програма та умови реєстрації доступні на цьому сайті.
