Світова економічна архітектура переживає тектонічний зсув, який визначатиме геополітичний ландшафт на десятиліття вперед. Епоха глобалізації, що керувалася виключно прагненням до максимальної ефективності та мінімізації витрат, добігає кінця. На її місце приходить нова парадигма, де наріжним каменем стає стійкість, безпека та надійність ланцюгів постачання. Ця трансформація, що отримала назву «технонаціоналізм», є прямою відповіддю на загострення геополітичного та технологічного суперництва, насамперед між Сполученими Штатами та Китаєм. У центрі цього протистояння опинилася мікроелектроніка — напівпровідникові чипи, що є не просто компонентами, а самою основою сучасної цивілізації, від споживчої електроніки та штучного інтелекту до найсучасніших систем озброєнь.
Геополітичний каталізатор та відповідь Америки
Американське керівництво дійшло консенсусу: залежність від азійського, зокрема тайванського, виробництва чипів є критичною вразливістю для національної та економічної безпеки. Хоча США домінують у розробці та дизайні мікросхем, їхня частка у світовому виробництві є відносно скромною, коливаючись на рівні 10–11%. Технологічні гіганти, такі як Apple, Nvidia чи Qualcomm, які є символами американської інноваційної потужності, критично залежать від виробничих потужностей, розташованих в одному з найгарячіших геополітичних регіонів світу.
Усвідомлення цієї вразливості стало потужним каталізатором для розробки нової промислової політики, спрямованої на реіндустріалізацію та повернення ключових виробництв на американську землю. Цей процес, що розпочався ще за адміністрації Дональда Трампа, отримав системного та потужного імпульсу з ухваленням у серпні 2022 року історичного «Закону про чипи та науку» (CHIPS and Science Act). Цей законодавчий акт є не просто пакетом фінансової допомоги, а стратегічною декларацією про наміри. Він передбачає виділення близько $53 мільярдів у вигляді прямих державних субсидій у напівпровідниковий сектор, а також надання значних податкових пільг для стимулювання як американських, так і іноземних компаній до розбудови виробництва чипів на території США.
Ефект від цього закону перевершив усі очікування. Він спровокував справжню інвестиційну лавину: станом на 2025 рік було запущено понад 90 нових проєктів у 28 штатах, що залучили майже $450 мільярдів приватних інвестицій. Це безпрецедентний за масштабами проєкт реіндустріалізації, мета якого — не просто збудувати кілька заводів, а створити комплексну, стійку та відносно автономну екосистему напівпровідників на американському континенті.
Ключові гравці та їхні амбіції
У авангарді цієї технологічної гонки стоять найбільші світові виробники, які, реагуючи на нові геополітичні реалії та економічні стимули, здійснюють колосальні капіталовкладення в американську інфраструктуру.
- TSMC (Taiwan Semiconductor Manufacturing Company): Безумовний світовий лідер у виробництві найсучасніших чипів та ключовий партнер США, компанія стала одним із перших і найбільших інвесторів. Початкові інвестиції в розмірі $12 мільярдів у будівництво фабрики в Аризоні (Fab 21), анонсовані ще у 2020 році, зросли до астрономічних $65 мільярдів. Ця сума передбачає створення цілого комплексу з трьох передових модулів. Перший з них вже вийшов на великосерійне виробництво у четвертому кварталі 2024 року, виготовляючи чипи за 4-нанометровим техпроцесом (N4) з продуктивністю, що не поступається тайванським аналогам. Плани компанії вражають: у 2028 році має запрацювати другий модуль, що вироблятиме 3-нм чипи, а до 2030 року — третій, який освоїть найсучасніші у світі 2-нм та 1,6-нм технології.
- Samsung (Південна Корея): Ще один технологічний гігант, Samsung, не бажаючи поступатися конкурентам, інвестує близько $40 мільярдів у будівництво двох нових фабрик у штаті Техас, що ще більше посилить виробничий потенціал США.
- Intel (США): Як головний американський чемпіон, Intel прагне повернути собі лідерські позиції не лише в розробці, а й у виробництві. Компанія розпочала будівництво мега-фабрики в Огайо вартістю $28 мільярдів і активно розширює свої потужності в Аризоні. Генеральний директор Intel, Пат Гелсінгер, став одним із найактивніших ідеологів нової політики, відкрито заявляючи, що глобальні ланцюги постачання «потребують агресивного перебалансування». Його мета — створити «найстійкіший у світі ланцюг постачання», диверсифікований від Азії, щоб світ більше не залежав від жодного окремого порту чи регіону.
Заявлена мета та сувора реальність
Адміністрація Джо Байдена поставила амбітну мету: до 2030 року США мають виробляти 20% найсучасніших у світі мікросхем. Прогнози Асоціації напівпровідникової промисловості (SIA) свідчать, що завдяки цим інвестиціям виробничі потужності з виготовлення чипів на території США до 2032 року можуть зрости втричі (на 203%), а частка Америки у світовому виробництві збільшиться з нинішніх 10% до 14%. Очікується створення понад 58 тисяч висококваліфікованих робочих місць безпосередньо в секторі та сотень тисяч у суміжних галузях.
Однак шлях до цієї мети виявився значно складнішим, ніж здавалося на перший погляд. По-перше, вартість будівництва та експлуатації фабрик у США на 30–50% вища, ніж в Азії, що робить американські чипи дорожчими на 10–30%. По-друге, існує гострий дефіцит кваліфікованих кадрів, який до 2030 року може сягнути від 67 до 90 тисяч фахівців. По-третє, навіть за найоптимістичніших сценаріїв, США ще кілька років відставатимуть від Тайваню у впровадженні найновіших техпроцесів, а потужності американських заводів TSMC становитимуть менше п’ятої частини їхніх тайванських потужностей.
Саме тому слова засновника TSMC Морріса Чанга про те, що спроба США досягти повної самозабезпеченості є «дорогою та марною ініціативою», відображають певну реальність. Проте, ця оцінка не враховує фундаментальної зміни самої логіки глобальних процесів. Архітектура світової торгівлі перебудовується на наших очах. Десятиліттями єдиним рушієм глобалізації було прагнення до зниження витрат, що й призвело до концентрації виробництва в Азії. Сьогодні ж колосальні, субсидовані державою інвестиції США та їхніх союзників сигналізують про історичний розворот. Новим організаційним принципом стає не вартість, а безпека. Цей фундаментальний відхід від світу, який грав на користь китайської моделі, створює безпрецедентне стратегічне вікно можливостей для таких країн, як Україна, чия цінність тепер вимірюється не лише в економічних показниках, а й у геополітичній довірі та надійності.
Більше того, стає очевидним, що «Закон про чипи» є необхідною, але недостатньою умовою для забезпечення технологічної безпеки Заходу. Будівництво фабрик в Аризоні та Огайо вирішує лише один, хоч і важливий, етап виробничого ланцюга — виготовлення (fabrication). Але цей ланцюг починається набагато раніше — з видобутку та переробки сировини. Якщо фундаментальні матеріали та спеціалізовані хімікати, необхідні для цих нових фабрик, залишатимуться під контролем геополітичного суперника, то основна вразливість нікуди не зникне. Успіх інвестицій на суму понад $450 мільярдів безпосередньо залежить від забезпечення безпеки початкових етапів ланцюга постачання. Це створює прямий, нагальний та масштабний попит саме на те, що має Україна, перетворюючи інвестиції в український видобуток не просто на вигідну справу для нашої країни, а на критично важливий елемент успіху всієї західної стратегії реіндустріалізації.
Фундамент сучасності: критичні мінерали як нова нафта
У XXI столітті геополітична могутність та економічне процвітання дедалі менше залежать від контролю над нафтовими родовищами і дедалі більше — від доступу до родовищ рідкісних та рідкісноземельних металів. Технологічна революція, що розгортається на наших очах, має свій матеріальний фундамент. І цей фундамент — критичні мінерали, які стали новою нафтою нашої епохи. Саме вони є тією незамінною сировиною, без якої неможливе виробництво напівпровідників, а отже, і всього, що на них працює.
Від кремнію до арсеніду галію: матеріальна база технологій
Хоча кремній (Si) залишається «робочою конячкою» напівпровідникової індустрії, основою для більшості чипів, справжній технологічний прорив у таких сферах, як мережі 5G, оборонні радари, супутниковий зв’язок та високочастотна електроніка, забезпечують так звані складні напівпровідники. Вони створюються на основі сполук, що вимагають цілого «коктейлю» критичних мінералів. Саме тут і виникає головна стратегічна залежність Заходу.
До ключових елементів, що є основою напівпровідникового ланцюга вартості, належать:
- Галій (Ga) та Германій (Ge): Ці метали незамінні для виробництва високошвидкісних транзисторів, волоконно-оптичних систем, інфрачервоних детекторів та бездротових комунікаційних пристроїв. Напівпровідники на основі арсеніду галію (GaAs) працюють на значно вищих частотах, ніж кремнієві, що робить їх критично важливими для сучасної електроніки. Геополітична проблема полягає в тому, що Китай виробляє близько 60% світового германію та домінує у виробництві галію, який є побічним продуктом переробки бокситів на алюміній.
- Рідкісноземельні елементи (РЗЕ): Це група з 17 хімічно подібних елементів (таких як неодим, диспрозій, церій, ітрій, лантан), які відіграють безліч ключових ролей. Неодим та диспрозій є основою для надпотужних постійних магнітів, що використовуються у виробничому обладнанні для виготовлення чипів. Оксид церію (CeO2) є ключовим абразивним матеріалом у процесі хіміко-механічної планаризації (CMP) — надточного полірування кремнієвих пластин, що є критичним етапом виробництва. Оксиди лантану (La2O3) та ітрію (Y2O3) розглядаються як високоякісні діелектрики, що можуть замінити традиційний діоксид кремнію (SiO2) у транзисторах нового покоління. Контроль Китаю над цим сектором є майже абсолютним: він видобуває близько 70% РЗЕ та контролює до 90% їхньої переробки та очищення.
- Інші критичні матеріали: Ланцюг постачання напівпровідників залежить і від інших, не менш важливих елементів. Арсен, необхідний для створення пластин GaAs, на 97% постачається Китаєм. Паладій, що використовується для покриття контактів, на 34% надходить з росії. А інертні гази, зокрема неон та криптон, які є незамінними для роботи ексимерних лазерів у літографічних сканерах (найскладніше обладнання у виробництві чипів), до повномасштабного вторгнення на 90% постачалися в США саме з України.
Вузьке місце: переробка та очищення
Ключова стратегічна вразливість Заходу полягає не стільки у видобутку сировини, скільки в її подальшій переробці. Китай протягом десятиліть цілеспрямовано будував свою промислову політику таким чином, щоб створити квазімонополію саме на середніх етапах ланцюга вартості — очищенні, збагаченні та металургійній переробці критичних мінералів. Це дає Пекіну величезні стратегічні важелі. Навіть коли сировина видобувається за межами Китаю, як, наприклад, на руднику Mountain Pass у США, вона часто відправляється на переробку саме до Китаю.
Ця залежність перетворилася з теоретичної на цілком реальну загрозу у 2023 році, коли Китай запровадив експортні обмеження на галій та германій. Цей крок був широко розцінений як пряма відповідь на американські обмеження щодо експорту передового напівпровідникового обладнання до Китаю. Таким чином, «чипові війни» офіційно поширилися на «ресурсні війни». Контроль над критичними мінералами перестав бути пасивним економічним важелем і перетворився на активний інструмент геополітичного тиску. Для будь-якої країни чи компанії, що залежить від цих ланцюгів постачання, це означає ризик раптових, політично вмотивованих збоїв. «Премія за ризик» при закупівлі сировини з недружніх юрисдикцій злетіла до небес, що фундаментально змінює інвестиційні розрахунки для всього високотехнологічного сектору. Це той економічний попутний вітер, який українська добувна промисловість повинна використати.
У таблиці нижче наочно продемонстровано критичну залежність західного світу від постачання ключових мінералів для напівпровідникової галузі.
| Мінерал/Елемент | Ключове застосування у напівпровідниках | Домінуюча країна видобутку (% частка) | Домінуюча країна переробки (% частка) | Стратегічна вразливість |
| Галій | Високочастотні чипи (GaAs), світлодіоди, 5G | Китай (побічний продукт переробки бокситів) | Китай (>95%) | Надзвичайна. Експортні обмеження можуть зупинити виробництво. |
| Германій | Високошвидкісні транзистори, волоконна оптика | Китай (60%) | Китай (~60%) | Висока. Експортні обмеження впливають на оборону та комунікації. |
| РЗЕ | Магніти, полірування (CMP), діелектрики | Китай (70%) | Китай (90%) | Надзвичайна. Незамінні як для фабрик, так і для кінцевих продуктів. |
| Арсен | Пластини арсеніду галію (GaAs) | Китай (97%) | Китай (97%) | Надзвичайна. Залежність від одного джерела. |
| Паладій | Покриття, з’єднувачі | Росія (34%), ПАР (30%) | – | Висока. Геополітичний ризик через російське постачання. |
| Неон | Лазери для літографії | Україна (90% довоєнного постачання в США) | – | Надзвичайна. Постачання перервано війною. |
| Кремній | Підкладка для пластин | Китай (70%) | Китай | Помірна. Поширений, але ключовим є надчиста переробка. |
Конвергенція попиту: зелена та цифрова революції
Ще один фактор, що підсилює стратегічну важливість критичних мінералів, — це конвергенція двох найбільших економічних трансформацій XXI століття. «Зелений перехід» (декарбонізація) та «цифровий перехід» (діджиталізація) виявилися залежними від одного й того ж обмеженого набору сировинних ресурсів. Літій, кобальт, нікель та графіт є основою для акумуляторів електромобілів та систем зберігання енергії. Водночас галій, германій та РЗЕ є фундаментом для напівпровідників, штучного інтелекту та цифрових технологій.
Критично важливо, що багато мінералів є незамінними для обох революцій. Графіт потрібен для анодів акумуляторів і для сповільнювачів у ядерних реакторах. Літій — ключовий елемент для акумуляторів, але також використовується у виробництві спеціального скла та кераміки. РЗЕ містяться в електродвигунах електромобілів та вітрових турбінах, але також і в обладнанні, що виробляє мікросхеми.
Це створює не просто адитивний, а експоненційний попит. Ринок цих мінералів, який вже оцінюється у понад $320 мільярдів, за прогнозами, подвоїться протягом наступних п’яти років. Це не нішевий ринок, а фундамент майбутньої глобальної економіки вартістю в трильйони доларів. Для України це означає, що її мінеральні багатства є не просто цінними, а стратегічно незамінними для майбутнього світової економіки. Володіння значними покладами титану, літію, графіту, галію та германію робить Україну унікальним «єдиним вікном» для отримання фундаментальних матеріалів майбутнього — позиція, на яку можуть претендувати лише одиниці країн у світі.
Державна політика, інвестиції, технології та людський капітал — є частинами єдиного цілого. Наявність окремих позитивних, але розрізнених подій — угоди зі США, успішної приватизації, інноваційних компаній — є недостатньою. Наступним критичним кроком для України має стати розробка та ухвалення єдиної, комплексної Національної стратегії з критичних мінералів, за зразком Канади та Австралії.
Така стратегія стане потужним сигналом для міжнародних інвесторів, що продемонструє довгострокове бачення України та її надійність як партнера. Вона дозволить пріоритезувати інфраструктурні проєкти, узгодити освітні програми з потребами галузі та ефективно розподіляти державну підтримку. Цей документ стане тим самим планом, який перетворить величезний потенціал України на відчутну економічну та геополітичну реальність.
Глобальні перегони за технологічну перевагу визначили критичні мінерали як стратегічний актив XXI століття. Україна має унікальне поєднання ресурсів, інновацій та людського потенціалу, щоб стати незамінною опорою технологічного майбутнього вільного світу. Інвестиції в українську видобувну промисловість — це не витрати. Це найстратегічніша інвестиція, яку наші партнери можуть зробити у власну безпеку та процвітання. Це фундамент, на якому ми не лише відбудуємо нашу націю, а й допоможемо створити більш стійке, безпечне та стале майбутнє для всього демократичного світу.
