Суть: власний електромобіль — міф, власна ланка в ланцюгу — реальність
Повністю зробити електромобіль в Україні не вдасться ні сьогодні, ні до 2040 року. Але це не вирок, а привід поставити точніше запитання: не «чи зможемо ми зібрати власну Tesla», а «яку ланку світового ланцюга ми здатні тримати в руках».
Україна може реально контролювати сировинну й першу переробну ланку для трьох із шести вузлів автомобіля: анодний графіт, сталь і марганець, титан та кварц. Вона вже має світового рівня компетенцію в джгутах проводів і досвід складання батарейних пакетів. Водночас їй бракує власної міді, кобальту, промислових рідкісноземельних металів, батарейних комірок, напівпровідників, автоскла й шин.
Найреалістичніша модель — «складання плюс локалізація 30–50% за вагою». Україна постачає сталь, графіт, проводку й пакети, а комірки, магніти та електроніку отримує з ЄС та Азії.
Перша теза. Повного циклу «від руди до авто» не буде. Єврокар у Соломоновому має потужність 80 тис. авто на рік, і саме складання, а не повний цикл, залишається досяжною метою.
Друга теза. Найсильніші ніші — анодний графіт, сталь, джгути й пакети. Балахівський проєкт BGV, розрахований на 19 тис. т сферичного графіту на рік, може забезпечити приблизно 285 тис. батарей рівня Tesla Model Y. Полохівське родовище літію (понад 760 тис. т у перерахунку на карбонат літію, LCE) теоретично покриває потреби близько 16 млн таких авто. Але промислового видобутку літію в Україні досі немає.
Третя теза. Головний обмежувач — не геологія, а війна, енергетика й капітал. У вересні 2026 року країна виплавила лише 131 тис. т сталі. ArcelorMittal 25 вересня заявив, що не може безпечно й стабільно відновити роботу в Кривому Розі й очікує списання близько $1 млрд. Обидва заводи Kromberg & Schubert, що шили проводку для європейського автопрому, зупинені після ударів. Нікопольський завод феросплавів простоює. А весь портфель Українсько-американського інвестиційного фонду відбудови (URIF), за словами Конора Коулмана з американської Корпорації фінансування розвитку (DFC), становить близько $70 млн.
Електромобіль — це карта світу
Є вісім слайдів, з яких усе почалося, розкладають Tesla Model Y на шість частин і до кожної прикріплюють шахту. Батарея поєднує п’ять гірничодобувних країн: літій з австралійського Грінбушеса, нікель з Раму в Папуа — Новій Гвінеї, кобальт з конголезького Тенке-Фунгуруме, марганець з габонського Моанди, графіт з мозамбіцької Балами. Двигун тримається на чилійській міді з Ескондіди, бразильській залізній руді з Каражаса та китайських рідкісноземельних металах з Баян-Обо. Кузов і рама — це залізо Каражаса чи австралійської Пілбари та боксити Вейпи й Амрана.
Цифри на слайдах — не публіцистична гіпербола. Склад батареї Model Y місткістю 75 кВт·год на нікель-марганець-кобальтовій хімії (NMC) збігається з розрахунками Міжнародного енергетичного агентства: 66,3 кг графіту, 39,9 кг нікелю, 8,9 кг літію і 53,2 кг міді на одне авто. Загалом, за звітом МЕА 2021 року, типовий електромобіль потребує в шість разів більше мінеральної сировини, ніж звичайний: близько 207 кг критичних мінералів проти 30–40 кг.
Далі інфографіка наводить кілька парадоксів, які варто запам’ятати. Рідкісноземельних металів в авто лише близько 500 г, але без них виробнику доведеться міняти конструкцію двигуна. Ескондіда видає приблизно мільйон тонн міді на рік — за масою цього вистачило б на 19 млн таких авто, та мідь одночасно потрібна будівництву, енергетиці й зв’язку. Сталі й алюмінію в машині сотні кілограмів — у десятки разів більше, ніж чистого літію, — а основну масу авто досі створюють залізорудні й бокситові кар’єри.
Найгостріше слайди формулюють на прикладі графіту. Рудник Балама здатен давати до 350 тис. т графіту на рік, але завод Відалія, що перетворює його на анодний матеріал, розрахований лише на 11,25 тис. т. Висновок: видобути сировину недостатньо — головна влада починається там, де руду перетворюють на матеріал для батареї. Для України, яка має руди, але майже не має хімічної переробки, ця теза болюча.
Дві примітки, що змінюють розрахунки на користь України. По-перше, у літій-залізо-фосфатній батареї (LFP) немає нікелю й кобальту, яких країні бракує, натомість є залізо, фосфат, літій і графіт. Залізо й графіт в Україні є, а фосфатно-апатитову сировину має, зокрема, Новополтавське родовище. По-друге, асинхронні двигуни, як на передній осі ранніх Tesla, обходяться без неодиму. Це шлях обійти найбільш «китайську» ланку ланцюга.
Надра: багатство вибіркове, і воно не там, де його найбільше потрібно
Геологічна карта України щедра на залізо, марганець, титан, графіт і кварц, обіцяюча щодо літію й нікелю та майже порожня щодо міді, кобальту, цинку, олова й бокситів. Частина найцікавіших родовищ, зокрема літієвих і рідкісноземельних, опинилася на окупованих територіях.
Літій. Головна ставка — Полохівське родовище на Кіровоградщині: понад 760 тис. т LCE, за даними НАДПУ від грудня 2024 року. Ліцензія на нього діє з 2017 року й належить «Укрлітійвидобуванню». Поруч — ділянка «Добра»: 12 січня 2026 року конкурс виграв консорціум Dobra Lithium Holdings (TechMet, де найбільший акціонер — американська DFC, і The Rock Holdings; серед кінцевих інвесторів — суверенний фонд Катару та Mercuria). Мінімальні інвестиції — $179 млн, із них $12 млн на розвідку. ТОВ «Європейський Літій Україна» вже подало щонайменше сім позовів. Шевченківське родовище на Донеччині (за категоріями запасів С1 — 528 тис. т і С2 — 1 574,7 тис. т руди) і Крута Балка на Запоріжжі окуповані. За оцінкою НАН, у країні загалом близько 500 тис. т літію. Промислового видобутку літію немає.
Графіт. Тут Україна ближче до виробництва, ніж до геологічних обіцянок. Діє Заваллівське родовище, є Балахівське та ще чотири родовища. На Балахівці розвідано 185 млн т запасів, на її Південній ділянці — 42,4 млн т (дані BGV). Заваллівська фабрика здатна випускати до 30 тис. т концентрату на рік, із вмістом вуглецю від 82 до 99,5%. Але реальність скромніша: останній видобуток руди там зафіксовано в червні 2025 року, а виручка Заваллівського графітового комбінату за 2025 рік склала 8,6 млн грн. Зате Балахівка 4 червня 2025 року отримала статус стратегічного проєкту ЄС за Актом про критичну сировину й співпрацює з ЄБРР.
Нікель і кобальт. Руди Побужжя силікатні й бідні: 0,38–1,24% нікелю. Побузький феронікелевий комбінат міг би переробляти до 1,5 млн т руди й давати до 100 тис. т феронікелю (7–20 тис. т нікелю), але фактично працює на імпортній руді з вмістом 2,1–2,2% Ni, а власник Solway 20 травня 2026 року оголосив про продаж. Кобальт в Україні — лише попутний метал, промислового видобутку немає.
Марганець. Нікопольський басейн довоєнного часу давав понад 1,2 млн т концентрату. Покровський ГЗК випустив 160,3 тис. т у 2023 році, 63,9 тис. т у 2025-му й планує збільшити випуск у 3,4 раза в 2026 році. Експорт руди за дев’ять місяців 2026 року — $6,39 млн, майже 99% — до Словаччини. Великотокмацьке родовище лежить у прифронтовій зоні.
Залізна руда. Тут Україна — одна з найпотужніших ланок. У 2025 році видобуто 43,2 млн т руди (мінус 3,3%), але виробництво окатишів склало лише 3,2 млн т, що вдвічі менше (мінус 47%). Запаси магнетитових руд — близько 5 млрд т, придатних до збагачення до 68–70% заліза. Це відкриває потенціал до 20 млн т на рік сировини для прямого відновлення заліза (DRI), тобто для «зеленої» сталі.
Титан і цирконій. Об’єднана гірничо-хімічна компанія (Вільногірський і Іршанський ГЗК) випускає понад 500 тис. т сировини на рік, що становить близько 4% світового ринку. У жовтні 2024 року компанію приватизовано за 3,94 млрд грн (NEQSOL). За перше півріччя 2026 року вона видала понад 84% обсягу всього 2025-го; власник очікує $70 млн інвестицій і беззбитковості 2028 року.
Мідь. Волинь: Жиричі, Рафалівка, Заліси-Шменьки. Розвіданих запасів немає, прогнозні ресурси регіону оцінюють у 16 млн т міді. Першочергова ділянка Жиричів — 80 тис. т металу, шахтний видобуток на глибинах 300–420 м. Стадія — розвідка.
Рідкісноземельні метали. Новополтавське, Яструбецьке й Анадольське родовища значаться на держбалансі, Мазурівське й Азовське лежать на окупованій частині Донеччини. Дані про запаси мають 30–60 років (LB.ua, грудень 2025). Новополтавське розташоване у Запорізькій області, у зоні бойових ризиків, Яструбецьке (Житомирщина) — під BGV.
Алюміній і кварц. Бокситів промислових немає. Миколаївський глиноземний завод — найбільший виробник глинозему й технічного галію — простоює з березня 2022 року, націоналізований у 2024-му, його продаж заплановано до кінця 2026 року. Запорізький алюмінієвий комбінат виставлено на аукціон у травні 2026 року. Кварцова й скляна сировина є (Іршанськ, Вільногірськ), але флоат-скла країна не виробляє з 2015 року.
Підсумок для «батарейної п’ятірки» з інфографіки такий: реально покрито графіт і марганець, літій — перспектива 2029–2032 років, нікель — лише на імпортній руді, кобальту немає. Для кузова сировина є повністю (залізо, марганець, вапняк), для двигуна й проводки ключового металу — міді — немає.
Цеха: найсильніші галузі України — саме ті, що зараз б’ють найболючіше
Якщо надра — це потенціал, то промисловість — те, що реально вміє країна. І тут парадокс жовтня 2026 року: компетенції, потрібні для автомобільного ланцюга, — металургія, джгути, батарейні пакети — це саме ті галузі, що страждають від ударів найдужче.
Метал. У 2021 році Україна виплавила 21,37 млн т сталі. У 2025-му — 7,41 млн т сталі, 7,88 млн т чавуну й 6,52 млн т прокату. За дев’ять місяців 2026 року — 4,46 млн т, на 19,8% менше, ніж торік, а у вересні — лише 131 тис. т. Запоріжсталь зупинена після ударів серпня–вересня 2026 року, Каметсталь — з 5 вересня. ArcelorMittal 25 вересня заявив, що не може безпечно й стабільно відновити Кривий Ріг, потужність якого перевищує 6 млн т сталі, після чотирьох ракетних ударів за п’ять тижнів. Компанія збереже інфраструктуру до миру, а очікуване списання — близько $1 млрд.
Феросплави. Нікопольський завод — найбільший у Європі, Запорізький — єдиний, що покриває ринок металевого марганцю країни. Нікопольський простоює з 19 січня 2026 року й повторно зупинився в жовтні. Експорт феросплавів у першому кварталі 2026 року впав на 95,8%.
Джгути проводів. Це найближча до «готової» ланка. На заводах Kromberg & Schubert у Луцьку працюють 5 127 осіб (за звітністю першого півріччя 2026 року), у Житомирі — близько 3,6 тис.; клієнти — Volkswagen, Audi, BMW, Mercedes, Porsche. Житомирський завод пошкоджено ударами 9 серпня та 22 вересня, 21 жовтня він припинив роботу, а голова ОВА Віталій Бунечко наголосив, що під загрозою доля 3,6 тис. працівників. Луцький завод зупинено 17 жовтня після удару 16 жовтня.
Кабелі й техвуглець. Силові й телеком-кабелі виробляють «Південкабель» (Харків, близько тисячі працівників), «Одескабель» (виручка 2025 року — 2,96 млрд грн) і «Інтеркабель Київ» (1,23 млрд грн), але це не автомобільні кабелі. Кременчуцький завод технічного вуглецю — єдиний промисловий виробник, проєктна потужність близько 100 тис. т на рік, фактично 52,4 тис. т у 2013 році; він постачав Goodyear, Michelin і Nokian. Свіжих даних про обсяг немає.
Шини й скло. «Росава» в Білій Церкві історично випускала до 6 млн шин на рік. «Дніпрошину» ліквідовано ще 2015 року. Навесні 2026 року «Росава» різко скоротила або зупинила виробництво легкових шин — статус суперечливий, бо компанія заперечує кризу. Флоат-скла в країні немає. Проєкт NovaSklo (EFI Group) вартістю близько €240 млн і потужністю близько 24,8 млн м² на рік має дати перше скло у 2027–2028 роках, проте будівництво неодноразово відкладалося, а скло буде архітектурним, не автомобільним.
Двигуни й складання. «Електромашину» у Харкові визнано банкрутом 20 грудня 2023 року — тягових двигунів для авто в Україні не виробляють. Зате є каркас для складання. Єврокар у Соломоновому має потужність 80 тис. авто на рік (30 тис. за схемою SKD і 50 тис. за CKD), зварювання й фарбування. У 2021 році він склав 3 476 авто, локалізація — 11–13%, нині збирає Škoda з комплектів із ЄС. ЗАЗ історично був єдиним повним циклом (штампування, зварювання, фарбування): 160 тис. авто в 1985 році, нині масових авто практично не випускає.
Батареї. Дроновий бум створив школу інтеграції: близько 4 млн дронів у 2025 році, до 6 млн — у 2026-му. Десятки компаній складають пакети, але комірки не виробляє ніхто. Імпорт літій-іонних батарей — $814 млн у 2024 році. Урядова Стратегія до 2056 року (розпорядження № 569-р/2026) прямо констатує відсутність власного виробництва сучасних комірок, а за даними UkrVolt, понад 90% комірок — з Китаю. Нарешті, титанової губки й металу в Україні зараз немає, Запорізький титано-магнієвий комбінат — у планах приватизації.
Висновок невеселий, але чесний. Будь-яка автомобільна стратегія до завершення активної фази війни — це стратегія для заходу України (Закарпаття, Волинь, Львівщина) або для майданчиків у ЄС із українською сировиною.
Арифметика: тонн вистачає, хімії бракує
Якщо порахувати, скільки електромобілів теоретично «нагодує» українська сировина, картина виходить напрочуд нерівною. За тоннажем Україна легко забезпечує сталь, марганець і (за умови будівництва) графіт для заводу на 100 тис. авто на рік. За літієм один проєкт уже покриває гігафабрику на 20–30 ГВт·год. Але фізичних тонн недостатньо: потрібні батарейні хімікати — сульфати нікелю, марганцю й кобальту, гідроксид чи карбонат літію батарейного класу, автомобільна оцинкована сталь, мідна катанка з катодів. Саме цієї переробної ланки в Україні немає.
Розрахунки нижче — оцінки на базі інтенсивностей МЕА для батареї NMC 75 кВт·год; вони наближені й не враховують втрат при переробці.
| Матеріал | На 1 авто | Завод на 100 тис. авто/рік | Українська база | Що виходить |
| Графіт (анод) | 66,3 кг | ~6,6 тис. т | Балахівка: 19 тис. т сферичного графіту (план) | ~285 тис. авто або ~21 ГВт·год |
| Літій | 8,9 кг Li (~47 кг LCE) | ~4,7 тис. т LCE | Полохівське: 760 тис. т LCE ресурсу; план заводу — 20 тис. т карбонату на рік | Ресурс ≈ 16 млн авто; завод ≈ 420 тис. авто на рік або ~32 ГВт·год |
| Нікель | 39,9 кг | ~4 тис. т | Побузький ФНК: 7–20 тис. т Ni у феронікелі (не батарейний клас) | Формально 175–500 тис. авто, але немає конверсії в сульфат нікелю |
| Марганець | ~25 кг | ~2,5 тис. т | Довоєнно >1,2 млн т концентрату | Сировини з надлишком; немає хімії для сульфату високої чистоти |
| Кобальт | ~13 кг | ~1,3 тис. т | Видобутку немає | 0 |
| Мідь | 53,2 кг | ~5,3 тис. т | Розвіданих запасів немає; Жиричі — 80 тис. т | 0 зараз; Жиричі ≈ 1,5 млн авто за весь час відпрацювання |
| Сталь | 0,7–1 т (припущення) | ~70–100 тис. т | 7,41 млн т у 2025 році | 100 тис. авто = ~1–1,4% виплавки 2025 року; проблема в марках, а не в тоннажі |
Для гігафабрики потужністю 10–20 ГВт·год на рік знадобиться 8,8–17,7 тис. т графіту, 6–13 тис. т карбонату літію й 5–11 тис. т нікелю. Тож власного графіту в разі Балахівки вистачає на 21 ГВт·год, літію — на 32 ГВт·год. А вузьке місце — нікель і кобальт, мідь і хімічна конверсія.
Інакше кажучи, Україна може бути забезпечена тоннами, але не може бути забезпечена переробкою. Це знову повертає до тези інфографіки: влада — у ланці, що перетворює руду на матеріал.
Шість вузлів — шість історій: де Україна зупиняється в ланцюгу
Щоб оцінити реальні шанси, варто пройти кожен із шести вузлів інфографіки за стадіями ланцюга: видобуток — збагачення — металургійна чи хімічна переробка — матеріал — компонент — вузол — складання. Для кожного питання одне: де саме Україна зупиняється й чому.
Батарея: від анода до пакета, але не до комірки. Графіт і марганець в Україні є, літій — у надрах і плануваннях після 2029 року. Графітовий концентрат уже випускають, сферичний графіт для анода з’явиться на Балахівці, літієвий карбонат, імовірно, виготовлятимуть уже в ЄС. Катодних матеріалів та комірок немає, пакети — є, і саме на них тримається дроновий сектор. Анод — середньострокова перспектива (2028–2032), комірка — футуристична. Розрив один: хімія катоду, обладнання для виробництва комірок (його контролює Китай), капітал і дешева енергія.
Двигун: найтонша ланка. Міді немає, залізо є, рідкісноземельні метали — на застарілих даних і частково під окупацією. Електротехнічну сталь Україна, схоже, не виробляє (підтвердження не знайдено), розділення рідкісних земель і виробництва магнітів немає. Статор і ротор зробити можна, двигун — в перспективі. Асинхронний двигун без магнітів — середньострокова задача, двигун із постійними магнітами з власних рідкісних земель — футуристична. Розрив — мідь, магніти й банкрутство «Електромашини».
Проводка й електроніка: сильна карта. Джгути — світового рівня, дріт і кабель є, мідну катанку з імпортного катода зробити можливо. Силова електроніка — середньострокова перспектива, бо дрони виростили компетенції. Але розрив — мідь, чипи й удари по Kromberg & Schubert.
Колеса: залежність від чужого каучуку й алюмінію. Кварцовий пісок і техвуглець у країні є, алюмінію й цинку немає, алюмінієві заводи (ЗАлК і МГЗ) стоять. Шина — це криза «Росави», тож середньострокова перспектива залежить від її перезапуску чи появи інвестора. Розрив — каучук, корд, алюміній і конкуренція з Китаєм.
Скло й екрани: сировина є, технологій немає. Кварц і вапняк — є, сода — під питанням. Кварцовий концентрат виробляє ОГХК. Флоат-скло — в планах на 2027–2028 роки, але архітектурне. Автоскло — після 2030 року, екрани — футуристично або взагалі ні. Бракує флоат-лінії, технологій гартування й ламінування для авто, індію й дисплеїв.
Кузов і рама: найближча до «вже можливо». Залізо й марганець — є, сталь і феросплави — є (у простої), листовий прокат — є. Автомобільні марки й оцинковка — не підтверджено. Штамповані деталі — можливо, історично це ЗАЗ. Єврокар має зварювання й фарбування. Але лише після закінчення активних бойових дій, а головні розриви — автомобільні марки сталі, сертифікація в замовників, алюміній і війна.
Підсумок за стадіями такий. До рівня вузла Україна може дійти в кузові, проводці й пакеті батареї. До рівня матеріалу — в анодному графіті й сталі. Літій — до рівня концентрату чи карбонату (останнє, можливо, вже в ЄС). Двигун, скло й колеса — до рівня компонента, але з імпортними матеріалами. Комірки, магніти, чипи й екрани — поза досяжністю без масштабних іноземних інвестицій.
Три моделі й п’ять ніш: на що реально робити ставку
Якщо звести все до стратегічного вибору, перед країною три моделі.
Перша — повний цикл «руда → авто». До 2040 року неможливий. Навіть Китай, єдина країна з майже повним циклом, імпортує частину руд: літій з Австралії, кобальт з Конго, як і показує інфографіка.
Друга — переважно власне виробництво (понад 60% вартості). Малоймовірна: батарея становить близько 40% вартості авто, а комірки — левову частку вартості батареї.
Третя — складання з локалізацією 30–50% за вагою. Реалістична до 2032–2035 років. Імпортуються комірки (або повний батарейний модуль), двигун з магнітами й електроніка. Українськими можуть бути кузов зі сталі, джгути, пакет батареї, скло (після 2028 року), техвуглець і частина шин.
Що можна робити вже зараз? Легкий електротранспорт, електробуси й спецтранспорт, батарейні накопичувачі та пакети. Тут локалізація реалістична, а обсяги не потребують гігафабрик. Компетенції дронової індустрії — керування батареєю (BMS), силова електроніка, інтеграція пакетів — переносяться в цивільний сектор.
Ніша перша: анодний графіт (Балахівка та Завалля). Єдиний український проєкт, що має статус стратегічного за Актом ЄС про критичну сировину й підтримку ЄБРР. Перший етап — 19 тис. т сферичного графіту на рік, за заявою BGV, при повній потужності — 38 тис. т. Це прямий удар по «вузькому горлу» з інфографіки: 350 тис. т графіту на рік у Балами проти 11,25 тис. т анодного заводу Відалія у США. Україна може стати однією з небагатьох неазійських ланок «руда → анод».
Ніша друга: сталь і залізорудна сировина для «зеленого» європейського автопрому. Близько 5 млрд т магнетитових руд, потенціал до 20 млн т сировини для DRI на рік. За прикордонним вуглецевим механізмом ЄС (CBAM, повний режим із 2026 року) низьковуглецева сталь з української сировини матиме конкурентну перевагу. Але лише після відновлення заводів і доступу до ринку ЄС.
Ніша третя: джгути, кабелі й силова електроніка. Kromberg & Schubert (5 127 працівників у Луцьку за звітністю першого півріччя 2026 року та близько 3,6 тис. у Житомирі), Leoni, Fujikura й інші роблять Україну частиною ланцюгів Volkswagen, BMW, Mercedes. Це найбільш «вже готова» ланка — і найуразливіша до ударів.
Ніша четверта: батарейні пакети, накопичувачі, LEV, електробуси, спецтехніка. Ринок дронів (4–6 млн на рік) створив школу інтеграції пакетів. URIF уже фінансує проєкт накопичувачів для близько 600 тис. домогосподарств на дві години. Наступний крок — власні комірки LFP або натрій-іонні, малими обсягами (UkrVolt, DP Battery).
Ніша п’ята: марганцево-титановий і літієвий «передавальний ланцюг» у ЄС. Марганцева руда вже майже на 100% йде до Словаччини. Титан і цирконій (ОГХК/NEQSOL) можуть увійти до стратегічних проєктів. Літієвий концентрат чи карбонат (Полохівське, «Добра») — для заводів у Польщі, Угорщині, Німеччині.
Контекст сили: гроші американські, ринок європейський, залежність китайська
Жодна автомобільна стратегія не існує у вакуумі. Україна вбудована в три поля сили, і кожне має свою ціну.
США: політичний сигнал замість промислової сили. Угода про мінеральні ресурси між Україною й США (квітень 2025 року) створила URIF із стартовим капіталом $150 млн, по $75 млн від американської DFC й України. Перша інвестиція фонду — в оборонний стартап Sine Engineering (25 березня 2026 року). Перша мінеральна угода оголошена Мінфіном США 2 жовтня 2026 року: близько $30 млн у платформу з BGV Group, що формуватиме «диверсифікований портфель ранніх гірничих проєктів» з початковим фокусом на рідкісноземельні метали, берилій і цирконій; уран серед цілей назвав Коулман. Той самий Коулман 3 жовтня сказав, що весь портфель фонду становить близько $70 млн, і фонд шукає додатковий капітал. Це менше, ніж вартість однієї лінії сферичного графіту.
Ще один тест моделі угод про розподіл продукції — «Добра». Перемога Dobra Lithium Holdings (мінімум $179 млн) оскаржується в суді, тож ризик затримок високий.
ЄС: ринок і правила. Балахівка — стратегічний проєкт за Актом про критичну сировину (рішення Єврокомісії C(2025) 3491 від 4 червня 2025 року). Регламент ЄС про батареї вимагатиме «батарейного паспорта» й декларації вуглецевого сліду; для української сировини це шанс, якщо видобуток буде прозорим і низьковуглецевим. CBAM охоплює сталь і алюміній. GMK Center наголошує: без доступу до ринку ЄС (тарифні квоти) стимулів перезапускати сталеві заводи немає.
Сусідні кластери задають ритм. CATL розпочала пробне виробництво комірок у Дебрецені (Угорщина) 22 вересня 2026 року. Škoda у лютому 2026 року відкрила в Млада Болеслав цех пакетів потужністю 335 тис. одиниць на рік. Словаччина вже споживає український марганець. Логічна роль України — сировинний і напівфабрикатний «тил» цих кластерів, а не конкурент.
Китай: залежність, що вже стала питанням безпеки. Китай домінує в переробці графіту, у рідкісноземельних магнітах і в обладнанні для виробництва комірок. За даними UkrVolt, китайські правила ліцензування обладнання для комірок змінювалися двічі за рік і можуть повернутися 10 листопада 2026 року. Понад 90% комірок для українських дронів — китайські. Це пряма вразливість національної безпеки, і водночас найсильніший аргумент на користь власних комірок.
Енергетика: невидимий обмежувач. Висока ціна електроенергії становить до 50% собівартості залізорудного концентрату, за оцінками GMK Center. Удари по мережах зупиняли Побузький феронікелевий комбінат і Нікопольський завод феросплавів. Електроємні ланки — електроліз алюмінію, феросплави, сушіння електродів для комірок — без стабільної й дешевої генерації неможливі.
2030–2040: три сценарії, жоден з яких не обіцяє «українську Tesla»
Нижче — не факти, а припущення, що спираються на описані вище тенденції. Навіть в оптимістичному варіанті мідь, кобальт, чипи й дисплеї залишаються імпортними.
Песимістичний: Україна як сировинний придаток. Умови: затяжна війна або заморожений конфлікт з ударами по промисловості, інвестори обирають ЄС. Результат до 2035–2040 років: експорт графітового концентрату, марганцевої руди, ільменіту й літієвого концентрату; переробка — в ЄС; джгути частково релоковані; складання авто мізерне.
Базовий: «тил» європейського ланцюга. Умови: припинення вогню приблизно 2027–2028 року, поетапна інтеграція в ринок ЄС, страхування воєнних ризиків (через MIGA тощо). Результат: Балахівка видає сферичний графіт (близько 2030 року); видобуток на Полохівському й «Добрій» розпочинається у 2030–2032 роках; перезапускаються Миколаївський глиноземний завод і частина сталевих потужностей. Єврокар або інший виробник збирає 30–60 тис. електромобілів на рік за схемою CKD з українською сталлю, джгутами й пакетами. З’являється виробництво електробусів і LEV.
Оптимістичний: батарейний вузол на заході країни. Умови: мирна угода, членство в ЄС близько 2035 року, план відбудови з фінансуванням ЄІБ і ЄБРР, масові відновлювані джерела й атомна генерація. Результат: гігафабрика LFP на 10–20 ГВт·год на заході України, що працює на власному графіті, літії та залізі з фосфатом; виробництво анодних матеріалів і карбонату літію в Україні; «зелена» сталь із DRI для автоконцернів ЄС; складання 100–150 тис. авто на рік (Єврокар має потужність 80 тис.); пілотне розділення рідкісноземельних металів з Яструбецького чи Новополтавського родовища, якщо вони будуть деокуповані або безпечні.
Ставити треба на ланку, а не на бренд
Головний урок інфографіки для України — не в тому, що електромобіль складається з шести частин, а в тому, що цінність концентрується там, де руда стає матеріалом. Країна, яка має графіт, залізо, марганець і потенційно літій, але не має хімічної переробки, ризикує залишитися постачальницею тонн, а не власницею цінності. П’ять рекомендацій випливають із цього прямо.
- Позиціонувати Україну як «батарейний і сталевий тил» ЄС, а не виробника національного електромобіля. Наратив «власної Tesla» шкодить довірі інвесторів. Наратив «української ланки в європейському ланцюгу» відповідає логіці Акту ЄС про критичну сировину й створює для партнерів аргумент безпеки.
- Пріоритизувати переробку, а не видобуток. Умови угод про розподіл продукції (як у «Добрій») варто прив’язувати до будівництва хімічних потужностей в Україні.
- Конвертувати дронову батарейну галузь у цивільну. Програма власних комірок LFP або натрій-іонних малого масштабу (1–2 ГВт·год) — це питання безпеки, а не лише економіки: залежність від Китаю перевищує 90%.
- Захищати й релокувати критичні вузли. Удари по Kromberg & Schubert показують, що навіть західні регіони не безпечні. Потрібні протиповітряна оборона промислових кластерів і страхування воєнних ризиків як передумова будь-якого автомобільного проєкту.
- Оновити геологічну базу. Дані про рідкісні землі мають 30–60 років. Без сучасної оцінки за міжнародними стандартами JORC або NI 43-101 український «рідкоземельний потенціал» лишається політичним гаслом.




