«Держава не може створювати привілеї для одних експортерів, ігноруючи проблеми інших»: у НАДПУ розкритикували рішення уряду

Надання пріоритету експорту рослинної олії залізницею без належного врахування інтересів добувної промисловості викликає серйозне занепокоєння учасників ринку. На тлі невирішених регуляторних питань та зростання логістичних витрат такий підхід створює додаткові ризики для українських надрокористувачів і ставить під сумнів збалансованість державної промислової політики.

Про це заявила Ксенія Оринчак, виконавча директорка Національної асоціації добувної промисловості України (НАДПУ), виступаючи від імені учасників ринку добувної галузі та представляючи інтереси підприємств — членів Асоціації, коментуючи урядове рішення щодо запровадження експериментального механізму пріоритетності експортних залізничних перевезень рослинної олії.

«Виникає цілком логічне запитання: за якими критеріями уряд визначає, яка продукція заслуговує на пріоритет під час експорту? Чому перевагу отримує рослинна олія, а залізорудна та інша мінеральна сировина, яка забезпечує мільярдні валютні надходження, залишається поза увагою? Складається враження, що замість системної промислової політики ми знову спостерігаємо вибірковий підхід до підтримки окремих галузей», — зазначила Оринчак.

За її словами, учасники добувного ринку ставлять під сумнів не необхідність підтримки аграрного сектору, а відсутність прозорих та економічно обґрунтованих критеріїв визначення пріоритетності експортних вантажів.

«Ми не виступаємо проти виробників олії чи аграрної галузі загалом. Але чому підтримка одних експортерів має створювати додаткові ризики для інших? Добувні підприємства працюють в умовах війни, руйнування інфраструктури, зростання собівартості виробництва та логістичних витрат. І замість рішень, які допомагали б зберігати конкурентоспроможність української сировини, ми бачимо ініціативи, що можуть ще більше ускладнити її доступ до зовнішніх ринків», — наголосила виконавча директорка НАДПУ.

Економічне значення добувної промисловості підтверджується конкретними показниками. За даними галузевої аналітики, у 2025 році гірничо-металургійний комплекс забезпечив близько 5,5% ВВП України, а експорт його продукції становив приблизно $6,2 млрд, або понад 15% українського товарного експорту.

При цьому лише експорт залізорудної сировини у 2025 році сягнув майже 31 млн тонн і приніс Україні близько $2,34 млрд валютної виручки.

«Ми говоримо про галузі, які формують значну частину українського експорту, забезпечують податкові надходження та тисячі робочих місць. І на цьому тлі уряд визначає пріоритетність перевезень, не враховуючи належним чином інтереси виробників мінеральної сировини. Чи оцінювалися можливі економічні наслідки такого рішення? Чи прораховані ризики для виконання експортних контрактів? Адже кожна затримка постачання — це потенційні втрати для підприємств, державного бюджету та економіки загалом», — підкреслила Ксенія Оринчак.

Вона звернула увагу, що ситуація для українських надрокористувачів і без того залишається складною. Підприємства стикаються зі зростанням вартості залізничних перевезень, обмеженнями транспортної інфраструктури та посиленням конкуренції з боку іноземних виробників.

Крім того, українська залізорудна сировина є важливою складовою виробничих ланцюгів європейських металургійних підприємств, для яких своєчасність і стабільність постачання мають принципове значення.

«Сьогодні українські надрокористувачі змушені конкурувати не лише з іноземними постачальниками, а й за можливість користуватися власною транспортною інфраструктурою на рівних умовах. Це парадоксальна ситуація. Якщо держава сама створюватиме додаткові адміністративні бар’єри для експорту мінеральної сировини, ми ризикуємо втратити одну з небагатьох конкурентних переваг, які ще зберігає українська промисловість, — географічну близькість до європейських споживачів», — зазначила Оринчак.

За її словами, учасники добувної галузі занепокоєні тим, що наслідки непродуманих рішень у транспортній політиці можуть мати довгостроковий характер.

Європейські споживачі української сировини працюють за чіткими виробничими графіками та потребують прогнозованих поставок. У разі систематичних затримок вони можуть переглядати контракти й переорієнтовуватися на інших постачальників.

«Європейські партнери не будуть нескінченно чекати, поки українська держава визначиться, які вантажі для неї важливіші. Для міжнародного бізнесу визначальними є стабільність, надійність та виконання договірних зобов’язань. Якщо українські підприємства втратять контракти через внутрішні логістичні обмеження, повернути ці ринки буде надзвичайно складно. А це означає скорочення виробництва, валютних надходжень і робочих місць», — наголосила виконавча директорка НАДПУ.

Окремо Ксенія Оринчак звернула увагу на те, що питання пріоритетності експортних перевезень є лише одним із низки проблем, які тривалий час залишаються невирішеними для добувної промисловості.

Зокрема, йдеться про законопроєкт №15111-д, який передбачає запровадження експортного мита на природний камінь. Верховна Рада ухвалила документ у червні 2026 року та направила його на підпис Президенту України, однак станом на 21 жовтня закон залишається непідписаним.

«Національна асоціація добувної промисловості України послідовно підтримує запровадження експортного мита на природний камінь. Ми закликаємо Президента України підписати відповідний закон, адже йдеться не лише про інтереси окремих підприємств, а й про потенційні додаткові надходження до державного бюджету, стимулювання переробки сировини всередині країни, створення доданої вартості та розвиток національного виробництва.

У той час, коли держава потребує додаткових фінансових ресурсів, затягування з реалізацією таких рішень означає відтермінування можливих бюджетних надходжень. І це питання, яке учасники ринку порушують уже не вперше», — наголосила Оринчак.

Не менш важливим для добувних підприємств залишається питання продовження строків дії спеціальних дозволів на користування надрами.

«Для надрокористувачів своєчасне та передбачуване продовження спецдозволів — це базова умова стабільної роботи. За кожним дозволом стоять інвестиції, виробничі потужності, працівники, податкові платежі та контрактні зобов’язання. Відсутність належного системного врегулювання цього питання створює невизначеність для бізнесу та стримує подальші інвестиції.

І найголовніше — ми говоримо про конкретні, точкові рішення, які не потребують масштабних державних програм чи значних бюджетних витрат, але можуть забезпечити відчутний економічний результат. Натомість галузь продовжує очікувати на їхнє вирішення», — зазначила виконавча директорка НАДПУ.

За її словами, особливе занепокоєння учасників ринку викликає те, що на тлі невирішених регуляторних питань держава запроваджує додаткові преференції для окремих категорій експортної продукції, не враховуючи належним чином потреби добувної промисловості.

«Складається доволі суперечлива ситуація. Законодавчі рішення, які можуть принести державі додаткові надходження та підтримати розвиток переробки мінеральної сировини, затримуються. Питання продовження спеціальних дозволів, від яких залежить стабільність роботи підприємств, залишаються проблемними. І водночас, коли йдеться про пріоритетність експортних перевезень, добувна галузь знову опиняється поза переліком пріоритетів.

Тоді виникає закономірне запитання: яке місце добувна промисловість насправді посідає в державній економічній політиці? Адже її стратегічне значення має підтверджуватися не лише заявами, а й конкретними рішеннями», — підкреслила Ксенія Оринчак.

Вона також звернула увагу на суперечність між задекларованими державою планами щодо розвитку ресурсного потенціалу України та практичними рішеннями у сфері промислової політики.

Україна декларує прагнення залучати інвестиції у видобування корисних копалин, розвивати виробництво критичної сировини та поглиблювати інтеграцію до європейських ланцюгів постачання. Водночас реалізація цих завдань неможлива без стабільного регуляторного середовища, доступної логістики та передбачуваних умов експорту.

«Ми переконуємо міжнародних партнерів інвестувати в українські надра, говоримо про стратегічне партнерство з Європейським Союзом у сфері критичної сировини, про необхідність розвитку власної ресурсної бази. Але інвестор оцінює не лише наявність родовищ. Він оцінює стабільність законодавства, можливість своєчасно продовжувати дозвільні документи, видобувати, переробляти та доставляти продукцію споживачам.

Якщо держава не забезпечує зрозумілих і рівних умов для роботи добувних підприємств, це негативний сигнал як для українського бізнесу, так і для потенційних міжнародних інвесторів», — зауважила Оринчак.

На переконання представників добувної галузі, державна політика у сфері експортних перевезень має враховувати реальний економічний внесок кожного сектору, його значення для валютних надходжень, податкової бази, зайнятості та міжнародних виробничих ланцюгів.

«Якщо уряд визначає пріоритети за обсягами валютної виручки, добувна промисловість має всі підстави бути серед стратегічно важливих напрямів. Якщо за доданою вартістю — необхідно враховувати весь виробничий ланцюг, починаючи від видобування сировини. Якщо за значенням для європейської інтеграції — тим більше не можна ігнорувати постачання мінеральних ресурсів, необхідних для промисловості ЄС.

Тому ми як представники учасників ринку хочемо отримати відповідь: якими саме економічними критеріями керувався уряд, визначаючи пріоритетність експортних вантажів, і чому інтереси добувної промисловості не були належним чином враховані?» — зазначила вона.

Ксенія Оринчак наголосила, що Національна асоціація добувної промисловості України, представляючи інтереси учасників ринку та підприємств — членів Асоціації, наполягає на необхідності комплексного підходу до вирішення проблем галузі.

Йдеться про підписання закону щодо експортного мита на природний камінь, системне врегулювання питань продовження спеціальних дозволів на користування надрами, забезпечення рівних умов доступу до залізничної інфраструктури та обов’язкове залучення представників добувної промисловості до обговорення рішень, які впливають на її діяльність.

«Ми не можемо дозволити собі ситуацію, коли держава однією рукою закликає інвестувати в українські надра, а іншою — залишає невирішеними базові питання роботи добувних підприємств та створює вибіркові переваги для окремих експортерів.

Добувна галузь сьогодні потребує не декларацій про свою стратегічну важливість, а конкретних і послідовних державних рішень.

Українська добувна промисловість не просить привілеїв. Вона вимагає рівних правил гри, передбачуваної державної політики та належного врахування інтересів учасників ринку.

Особливо сьогодні, коли кожен експортний контракт, кожна гривня податків і кожне збережене робоче місце мають значення для економічної стійкості держави», — підсумувала виконавча директорка НАДПУ Ксенія Оринчак.